Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 26 травня 2020 року

у справі «І.Е. проти Республіки Молдова»[1]

за заявою № 45422/13

Щодо неприпустимості штучного розмежування обвинувачень з метою продовження строку тримання під вартою

Фабула справи: Заявник скаржився, що влада вжила недостатньо заходів для запобігання жорстокому поводженню з боку співкамерників і що розслідування його скарги на жорстоке поводження та зґвалтування його співкамерниками було неефективним; що його незаконно затримали та що вітчизняні суди не дали відповідних та достатніх підстав для його затримання до судового розгляду.

13 серпня 2012 року Заявника, якому під час подій було сімнадцять років, було заарештовано за підозрою у вбивстві П. 6 грудня 2012 року прокурор, який займався цією справою, розпочав ще два кримінальні розслідування проти Заявника стосовно грабежу та знищення майна П. під час подій 12 серпня 2012 року. 18 грудня 2012 року прокурор вирішив приєднати ці два розслідування до того, яке розпочалося 13 серпня 2012 року. 9 грудня 2012 року термін тримання Заявника під вартою закінчився, і його звільнили о 15:30. О 16.20 його знову затримали в рамках іншого кримінального розслідування, тобто за підозрою у пограбуванні та знищенні майна П. 10 грудня 2012 року прокурор звернувся до слідчого судді з клопотанням щодо призначення тримання Заявника під вартою до тридцяти днів. Суддя задовольнив клопотання та зазначив, що закінчення встановленого законом строку чотирьох місяців не вплинуло на ситуацію Заявника, оскільки зараз вимагається тримання під вартою у зв'язку з іншою кримінальною справою проти нього. Заявник звернувся до апеляції та адвокат Заявника, зокрема, зазначив, що неповнолітнього не можна утримувати під вартою до судового розгляду довше, ніж чотири місяці, проте апеляція була залишена без задоволення.

Правове обґрунтування: стаття 5 Конвенції разом із статтями 2, 3 та 4 закріплюють основні права, що захищають фізичну безпеку особи і мають першорядне значення. Їх ключовою метою є запобігання довільним або необґрунтованим позбавленням волі (див. Ассанідзе проти Грузії, №71503/01, §171, ЄСПЛ 2004 ‑ II; Ілашку та інші проти Молдови та Росії, №48787/99, §461, ЄСПЛ 2004 ‑ VII). Будь-яке позбавлення волі повинно, крім того, що підпадати під один з винятків, викладених у підпунктах (а) - (f) статті 5, пункт 1, "бути законним" (див. Сааді проти Сполученого Королівства, №13229/03, §67, ЄСПЛ 2008 та Ілнсегер проти Німеччини, №№10211/12, 27505/14, п.135, 4 грудня 2018 року). Слова "відповідно до процедури, встановленої законом" у пункті 1 статті 5, по суті, відносяться до національного законодавства та встановлюють обов'язок дотримуватися його матеріальних та процесуальних норм. Хоча Суд раніше не сформулював визначення того, які типи поведінки з боку влади можуть становити "свавілля" для цілей пункту 1 статті 5, основні принципи були розроблені у кожному конкретному випадку. Одним із загальних принципів, встановлених у судовій практиці, є те, що тримання під вартою буде "довільним", коли, незважаючи на відповідність букві національного законодавства, було виявлено елемент недобросовісності чи обману з боку влади (див. Бозано проти Франції, 18 грудня 1986 року, серія A №111). Висновки: адвокат Заявника висловив переконливий аргумент як перед національними судами, так і у своїх зауваженнях, що прокурор, який займався справою, був обізнаний щодо повного складу злочину Заявника з самого початку. Тому не можна сказати, що під час розслідування вбивства прокурору стало відомо про окремі злочини, які нібито були вчинені Заявником, і що в реакції на них він розпочав нові кримінальні розслідування. Швидше за все, Заявника звинувачували у вчиненні під час тієї ж події 12 серпня 2012 року трьох злочинів проти П. Факт, що незабаром після початку двох нових кримінальних розслідувань, вони були об'єднані з початковим, лише підтверджує це. Більше того, один із двох злочинів, представлених як окремі (зокрема, спалювання автомобіля П.), вже був описаний в первісному розслідуванні як дія, скоєна з метою приховування доказів цього вбивства. Звертаючись з клопотанням щодо нової постанови про тримання під вартою стосовно того, що було представлене як два злочини (окремо від того, яке стосувалося первинного розслідування), прокурор вважав за необхідне направити обвинувачення щодо вбивства, яке стосувалося первинного розслідування, підкреслюючи високий ризик небезпеки для населення, який може бути наслідком звільнення Заявника. Очевидно, що прокурор розглядав ймовірне вбивство П. як важливий елемент, який суддя повинен враховувати при вирішенні питання про тримання Заявника під вартою під час розгляду справи про пограбування П. та знищення його майна під час тієї самої сукупності подій від 12 серпня 2012 року.

Термін початку двох нових розслідувань, що збігається із закінченням максимального строку тримання під вартою в рамках первинного розслідування, є додатковим елементом, що підтверджує твердження Заявника про те, що влада діяла недобросовісно. Дійсно, відкриття двох нових розслідувань за останні дні тримання під вартою Заявника дозволило новопризначеному ув'язненню тривати, знову ж таки, протягом максимально допустимого часу, передбаченого законом - тобто ще чотири місяці. Таке штучне розмежування звинувачення з очевидною метою продовження строку щодо тримання Заявника під вартою (що інакше було б протизаконним) є елементом недобросовісності з боку влади.

Констатовані порушення: заборона катування (ст. 3 Конвенції), право на свободу та особисту безпеку щодо законного ув’язнення особи після засудження її компетентним судом (п. 1 ст. 5 Конвенції), відсутнє порушення права на свободу та особисту безпеку стосовно перших чотирьох місяців ув’язнення (п. 3 ст. 5 Конвенції).

Ключові слова: заборона катування, право на свободу та особисту безпеку, ефективне розслідування