Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 26 травня 2020 року

у справі «І.Е. проти Республіки Молдова»

за заявою № 45422/13

Щодо вжиття владою заходів, які перешкоджають жорстокому поводженню із затриманою особою з боку інших ув’язнених

Фабула справи: Заявник скаржився, що влада вжила недостатньо заходів для запобігання жорстокому поводженню з боку співкамерників і що розслідування його скарги на жорстоке поводження та зґвалтування його співкамерниками було неефективним; що його незаконно затримали та що вітчизняні суди не дали відповідних та достатніх підстав для його затримання до судового розгляду.

13 серпня 2012 року Заявника, якому під час подій було сімнадцять років, було заарештовано за підозрою у вбивстві П. До 9 жовтня 2012 року Заявник утримувався в камері разом з п’ятьма дорослими засудженими за тяжкі насильницькі злочини. 9 жовтня 2012 року начальник в’язниці помітив рану під правою бровою Заявника та те, що він шкутильгав. Медичне обстеження підтвердило ці ушкодження, Заявник щодо їх походження пояснив, що він послизнувся. Він був переведений до камери, де перебували неповнолітні затримані. 16 жовтня 2012 року Заявника знову побачив медичний фахівець. Експерт виявив травми на лівому плечі, лівому лікті, губах, лівій щоці та лівому стегні. 17 жовтня 2012 року начальник тюрми і тюремний психолог опитав Заявника, який заявив, що або наприкінці вересня або на початку жовтня 2012 року його жорстоко побили та жорстоко зґвалтували п'ять співкамерників. 19 жовтня 2012 року Заявник подав офіційну скаргу з цього приводу. 16 листопада 2012 року прокурор вирішив не порушувати кримінальне розслідування за скаргою Заявника, посилаючись на відсутність будь-яких доказів, які б підтверджували його заяву про жорстоке поводження та зґвалтування. За скаргою адвоката Заявника 22 березня 2013 року дане рішення було скасовано. Згодом п’ятьох колишніх співкамерників Заявника було звинувачено в його побитті та зґвалтуванні. Розслідування, яке було розпочато в березні 2013 року, закінчилося в липні 2015 року, справа розглядалася в суді першої інстанції щонайменше до травня 2017 року. Таким чином, питання не було вирішено принаймні п'ять років після подій, про які йдеться.

Правове обґрунтування: стаття 3 у поєднанні із загальним обов'язком держави відповідно до статті 1 Конвенції, "забезпечити кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції", вимагає від держав вжити заходів, здатних гарантувати, що особи, які перебувають під її юрисдикцією, не зазнають жорстокого поводження, включаючи жорстоке поводження, яке здійснюють приватні особи (див. А. проти Сполученого Королівства, 23 вересня 1998, §22, Звіти про судові рішення та рішення 1998-VI; Z та інші проти Сполученого Королівства, № 29392/95, §§73-75, ЄСПЛ 2001 ‑ V та Ніколае Віргіліу Тенасе проти Румунії, №41720/13, §115, 25 червня 2019 року). Такі заходи повинні забезпечувати ефективний захист, зокрема, дітей та інших вразливих осіб, і включати розумні заходи щодо запобігання жорстокому поводженню, про які влада знає або мала знати, (див. Осман проти Сполученого Королівства, 28 жовтня 1998 року, §116, звіти 1998-VIII).

Постійним підходом Суду є те, що стаття 3 покладає на держави обов'язок захищати фізичне благополуччя осіб, які опиняються в уразливому становищі, в силу того, що вони знаходяться під контролем влади, наприклад, наприклад, затриманих або військовослужбовців призовної служби (див. Премініни проти Росії, №44973/04, 10 лютого 2011 року, §73). Стаття 3 вимагає, щоб органи провели ефективне офіційне розслідування стосовно будь-якого ймовірного жорстокого поводження, навіть якщо таке поводження було здійснено приватними особами (див. MC проти Болгарії, №39272/98, §151, ЄСПЛ 2003 ‑ XII, Денис Васильєв проти Росії, №32704/04, §§98-99, 17 грудня 2009 року). Для того, щоб розслідування було визнано "ефективним", воно, в принципі, повинно бути здатним призвести до встановлення фактів справи, що розглядається, та до встановлення і, якщо це доречно, - покарання відповідальних (див. Ованнисян проти Вірменії, №18419/13, §51, 19 липня 2018 року).

Висновки: міжнародні стандарти передбачають певну ступінь широти, що стосується способу здійснення розмежування неповнолітніх та дорослих правопорушників, включаючи розміщення неповнолітніх правопорушників в окремих частинах установ, які зазвичай призначені для дорослих ув'язнених. Хоча Заявника звинувачували у вбивстві, на момент перебування у в'язниці він не був засуджений. Як неповнолітній, який вперше поміщений під варту, він, очевидно, опинився в особливо вразливому становищі. Підозра щодо його психічної недостатності могла лише посилити його вразливість. Тим не менш, його помістили в камеру з п'ятьма іншими затриманими, які вже були засуджені принаймні судом першої інстанції за серйозні злочини, такі як вбивства та сексуальне насильство, в той час як один з них, ймовірно, був засуджений остаточним рішенням суду за зґвалтування неповнолітньої. На думку Суду, така ситуація сама по собі створювала ризик завдання шкоди Заявнику. У цьому відношенні Суд зазначає, що відповідно до правил ув'язнення Ради Європи та Організації Об'єднаних Націй затриманих осіб слід утримувати окремо від засуджених.​​ Суд приходить до висновку, що (i) розміщення Заявника в камері з особами, вже засудженими за дуже тяжкі, насильницькі злочини, (ii) його особлива вразливість як неповнолітньої особи, так і як особи з розумовою вадою, і (iii) недостатня реакція на чіткі та медично підтверджені ознаки жорстокого поводження, все сприяло створенню умов, в яких він піддавався серйозному ризику жорстокого поводження з боку затриманих. Таким чином, влада не виконала свого позитивного зобов’язання захистити Заявника від жорстокого поводження, поки він перебував під її повним контролем під вартою.

Спосіб розслідування жорстокого поводження із Заявником у в'язниці, включаючи затримки через те, що влада не взяла пояснення від ключового фахівця у відповідний час, та її неспроможність реагувати на явні ознаки жорстокого поводження (навіть коли була подана формальна скарга) - разом із тривалим загальним періодом, протягом якого не було прийнято жодного рішення, - дозволяють зробити висновок про те, що влада не виконала належного зобов'язання щодо ефективного розслідування.

Констатовані порушення: заборона катування (ст. 3 Конвенції), право на свободу та особисту безпеку щодо законного ув’язнення особи після засудження її компетентним судом (п. 1 ст. 5 Конвенції), відсутнє порушення права на свободу та особисту безпеку стосовно перших чотирьох місяців ув’язнення (п. 3 ст. 5 Конвенції).

Ключові слова: заборона катування, право на свободу та особисту безпеку, ефективне розслідування