Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 07 липня 2020 року

у справі «Поса проти Угорщини»

за заявою № 40885/16

Щодо обов’язку провести ефективне розслідування заяви про жорстоке поводження з боку працівників правоохоронних органів

Фабула справи: Заявник скаржився, що зазнав жорстокого поводження під час арешту, який здійснювався поліцією.

У 2011 році проти Заявника було порушено кримінальне провадження за підозрою у пограбуванні. 3 жовтня 2011 року підрозділ Антитерористичної групи (далі - ТЕК) з’явився в його будинку і кілька разів наказав Заявнику вийти з дому задом і на колінах, а потім лягти на землю і покласти руки за спину, щоб надіти наручники. Заявник значною мірою виконував наказ, наближаючись до офіцерів задом і в присідальному положенні, але, враховуючи структуру свого тіла, він не зміг покласти зап'ястя достатньо близько один до одного за спину. Заявник стверджував, що два офіцери ТЕКу стали на коліна і скрутили руки, а третій вдарив його. Після того, як вони наділи на нього наручники, його потягли колінами по гравійній землі до автомобіля TEK, який знаходився поблизу, де його кілька разів били ногами, а потім помістили в машину. У машині йому декілька разів завдавали ударів. Арешт Заявника було знято ТЕК; відредагована та скорочена версія (довжина сорок вісім секунд) стала доступною для ЗМІ. Відповідно до звіту ТЕК, Заявника обстежив лікар ТЕК та його було визнано не пораненим. Того ж дня за результатами повторних обстежень у Заявника були виявлені синці на руках та спині, а також потертості на спині та лівому коліні, в зв’язку з чим було розпочало розслідування щодо можливого жорстокого поводження. 5 вересня 2012 року прокурор припинив розслідування. Він встановив, що, хоча Заявник отримав тілесні ушкодження під час арешту, не вдалося встановити, що ці травми були наслідком навмисно скоєного злочину, а не наслідком правоохоронної операції поліції. Він також зазначив, що повного відеозапису про арешт Заявника більше немає, оскільки він був знищений після встановленого законом тридцятиденного періоду, протягом якого він міг бути отриманий для розслідування. Незважаючи на те, що коротка, відредагована версія запису була доступна, вона не містила кадри, коли на Заявника наділи наручники. Заявник подав скаргу на рішення про припинення розслідування; на підставі наявних доказів суди двох інстанцій дійшли висновку, що немає жодних доказів, які б підтверджували, що ті, хто завдав травми Заявнику, заподіяли їх інакше, ніж випадково в рамках законного, необхідного та пропорційного поліцейського заходу.

Правове обґрунтування: відповідна прецедентна практика Суду нещодавно була узагальнена в рішенні М.Ф. проти Угорщини (№45885/12, 31 жовтня 2017 року, §§42–45 та 51, з подальшими посиланнями). Крім того, якщо особа позбавлена ​​волі або, взагалі, стикається з правоохоронцями, будь-яке застосування фізичної сили, яка не була суворо необхідною та викликаною поведінкою особи, принижує людську гідність і, в принципі, є порушенням права, викладеного у ст. 3 Конвенції. Під виразом "в принципі" не можна розуміти, що можуть виникнути ситуації, коли таке встановлення порушення не вимагається, оскільки вищевказаний поріг суворості не досягнуто. Будь-яке втручання у гідність людини порушує саму суть Конвенції. З цієї причини будь-яка поведінка правоохоронців стосовно особи, яка принижує гідність людини, є порушенням ст. 3 Конвенції. Це стосується, зокрема, застосування їх фізичної сили проти фізичної особи, якщо вона не викликає суворо необхідної поведінки, незалежно від впливу на цю особу (див. Буїд проти Бельгії, № 23380/09, §§100-101, ЄСПЛ 2015).

Якщо особа висуває аргументовану заяву про те, що вона зазнала жорстокого поводження з боку поліції чи інших агентів держави, протиправно та з порушенням ст. 3, це положення, прийняте у поєднанні із загальним обов'язком держави згідно зі ст. 1 Конвенції "гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права та свободи, визначені у ... Конвенції", потребує проведення ефективного офіційного розслідування. Це розслідування повинно призвести до ідентифікації та покарання відповідальних. Якби цього не було, загальна законодавча заборона тортур та нелюдського та принизливого поводження та покарання, незважаючи на його принципове значення, на практиці була б неефективною, і в деяких випадках агенти держави могли б зловживати правами осіб, які перебувають під їх контролем з віртуальною безкарністю (див. Кметті проти Угорщини, №57967/00, §38, 16 грудня 2003 року, та M.F. проти Угорщини, цитований вище, § 51). Розслідування повинно бути ефективним у тому сенсі, що воно може призвести до визначення того, чи застосовувана сила була обґрунтована чи виправдана в даних обставинах, і, як було зазначено вище, до виявлення та, якщо необхідно, покарання відповідальних. Це обов'язок не результату, а засобів. Влада повинна вжити будь-яких розумних заходів для забезпечення доказів щодо інциденту. Будь-який недолік у розслідуванні, який підриває його здатність встановити відповідальну особу, ризикує зіпсувати цей стандарт (див. Джуліані та Гаджіо проти Італії, №23458/02, §301, ЄСПЛ 2011 (витяги)).

Висновки: вітчизняні органи влади не змогли встановити жодних прямих свідків, які бачили, як працівники міліції жорстоко поводились із Заявником, і вони, крім того, встановили, на підставі висновку судової експертизи, що травми зафіксовані в медичних звітах не співвідносився з тим, що Заявника вдарили ногою або тягнули по землі. Зі свого боку, Суд не знаходить переконливих причин відходити від цих висновків і не може встановити поза розумним сумнівом, на підставі наявних у нього доказів, чи були травми Заявника завдані поліцією, що перевищила межу застосування сили, необхідної для належного виконання законного заходу. За цих обставин Суд не може встановити, що було порушення ст. 3 Конвенції в її матеріальній частині.

Травми, які зазнав Заявник, та обставини арешту породжують обґрунтовану підозру в тому, що він, можливо, зазнав жорстокого поводження з боку поліції. Суд зауважує, що після скарги Заявника влада проводила розслідування його тверджень, однак не переконаний, що це розслідування було достатньо ретельним та ефективним, щоб відповідати вищезазначеним вимогам ст. 3. Повна, неопрацьована версія відеозапису про затримання Заявника не була доступною під час наступного провадження, потім його було знищено після відповідного, надзвичайно жорсткого тридцятиденного встановленого терміну. Якби цього не сталося, органи влади, можливо, мали у своєму розпорядженні вагомі докази для підтвердження або спростування тверджень Заявника. Незважаючи на те, що коротка, відредагована версія запису була доступна, вона не містила кадри, коли на Заявника наділи на наручники. Зважаючи на відсутність важливих доказів, влада, на думку Суду, навряд чи змогла провести ретельне та ефективне розслідування аргументованої заяви Заявника про жорстоке поводження з ним працівників поліції. Вищезазначені прогалини без сумніву заважали національним судам зробити повноцінні висновки про факти, як вони могли б зробити це інакше. Адекватне розслідування вимагало б ретельності та оперативності. Отже, Суд вважає, що було порушення ст. 3 Конвенції в її процесуальній частині.

Констатовані порушення: заборона катування (процесуальна частина ст. 3 Конвенції), не було порушення заборони катування (матеріальна частина ст. 3 Конвенції).

Ключові слова: приниження людської гідності, заборона катування, здійснення арешту, нелюдське та принизливе поводження, забезпечення доказів