Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 02 червня 2020 року

у справі «Поторок проти Румунії»

за заявою № 37772/17

Щодо особливостей застосування міри покарання у вигляді позбавлення волі до осіб з обмеженими можливостями

Фабула справи: Заявник скаржився, що через його похилий вік, значні проблеми зі здоров’ям та передбачувані недоліки медичного лікування, отриманого у в’язниці, його тривале позбавлення волі становило виняткові труднощі.

Заявник страждає від розладів здоров’я, включаючи пошкодження мозку після декількох інсультів, аденому простати, а також порушення слуху та важкий психоорганічний синдром (прогресуюче захворювання, таке як деменція). Заявник, якому на момент подання заяви було 64 роки, вимушений користуватися інвалідним візком та потребує постійної сторонньої допомоги, а також постійної медичної допомоги. У 2009 році його було засуджено за причетність до міжнародного обігу наркотиків до п’ятнадцяти років позбавлення волі. Медичні звіти, складені до судового розгляду, дійшли висновку, що медична мережа в'язниці здатна забезпечити належну медичну допомогу Заявнику. У період з 25 лютого 2011 року по 7 серпня 2012 року Заявник провів 350 днів із 529 у в'язничних лікарнях. Декілька разів рішенням суду ув’язнення Заявника переривалося з накладенням відповідних обмежень. Заявник залишався поза в'язницею до 9 березня 2015 року, коли було застосоване позбавлення волі та його перевели до лікарні в'язниці. 28 січня 2016 року Заявник подав чергову заяву про переривання свого покарання за станом здоров'я. Він зазначив, що оскільки він не мав змоги отримувати лікування в жодній в'язниці чи тюремній лікарні, стан його здоров’я серйозно погіршився, включаючи такі ускладнення, як порушення слуху, прикутість до ліжка, приступи плутанини. Суд залишив без задоволення дану заяву, обґрунтовуючи відмову в тому числі тим, що система охорони здоров'я в'язниці може забезпечити необхідне лікування серйозних хвороб Заявника та потребу в постійній допомозі в його повсякденній діяльності. Крім того, суд вважав, що той факт, що Заявнику потрібен персональний помічник, не є достатньою підставою для перерви ув'язнення, оскільки з моменту його повторного позбавлення волі він завжди користувався такою допомогою. Дане рішення було залишено без змін після апеляційного оскарження. 20 вересня 2017 року суд касаційної інстанції задовольнив його заяву та переглянув вирок, скасувавши його. Отже, Заявника було звільнено в той же день. Суд мотивував своє рішення про звільнення Заявника, серед іншого, медичним висновком, в якому було встановлено, що стан здоров'я Заявника був досить серйозним і що непередбачувані ускладнення можуть з’явитися раптово, а також щодо критерію доброї поведінки Заявника, який дозволив суду припустити, що його звільнення не представлятиме суспільної загрози.

Правове обґрунтування: ст. 3 Конвенції закріплює одну з найбільш фундаментальних цінностей демократичного суспільства. Вона абсолютно забороняє катування чи нелюдське або принизливе поводження чи покарання, незалежно від обставин та поведінки жертви (див. Лабіта проти Італії, №26772/95, §119, ЄСПЛ 2000-IV). Однак жорстоке поводження повинне досягти мінімального рівня тяжкості, якщо воно підпадає під дію статті 3. Оцінка цього мінімуму є відносною: вона залежить від усіх обставин справи, наприклад, тривалості лікування, його фізичні та психічні наслідки, а в деяких випадках і стать, вік та стан здоров'я потерпілого (див. Інеа проти Італії, №74912/01, §55, ЄСПЛ 2009, та Буїд проти Бельгії, №23380/09, §86, ЄСПЛ 2015). Держава повинна забезпечити тримання особи в умовах, сумісних з повагою до людської гідності, щоб спосіб виконання заходу позбавлення волі не завдавав їй негараздів чи тяжкості, інтенсивність якої перевищують неминучий рівень страждань, притаманних триманню під вартою (див. Свінаренко та Сляднев проти Росії, №№32541/08, 43441/08, §116, ЄСПЛ 2014), і що, враховуючи практичні вимоги ув'язнення, його здоров'я та добробут забезпечені належним чином (див. Ідалов проти Росії, №5826/03, §93, 22 травня 2012 року). Отже, відсутність відповідної медичної допомоги та, загалом, тримання у не відповідних умовах хворої людини, в принципі, може означати поводження, яке суперечить статті 3 (див. Музель проти Франції, №67263/01, §§39 та 48, ЄСПЛ 2012-IX).

Висновки: коли національні органи влади вирішують помістити або утримувати особу з обмеженими можливостями під варту, вони повинні продемонструвати особливу обережність у гарантуванні таких умов, які відповідають спеціальним потребам, викликаним інвалідністю затриманого.

Провівши загальну оцінку відповідних фактів на основі представлених до них доказів та подань, зокрема, враховуючи твердження Уряду щодо матеріальних умов утримання Заявника як фізично непрацездатного ув'язненого, якого переміщали між тюремними установами, які не завжди надавали йому особисту допомогу або умови, адаптовані для ув'язнених, Суд вважає, що в цьому випадку допомога, надана Заявнику з огляду на його стан здоров'я та інвалідність не свідчить про те, що держава працювала над тим, щоб Заявник утримувався в умовах, сумісних з дотриманням його людської гідності.

Констатовані порушення: заборона катування (ст. 3 Конвенції).

Ключові слова: заборона катування, нелюдське або принизливе поводження, катування, інвалідність затриманого, непрацездатність ув’язненого