Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 04 квітня 2019 року

у справі «Ходжич проти Хорватії»

за заявою № 28932/14

Щодо можливості оскаржувати в суді висновок експерта стосовно психічного стану особи за допомогою іншого експерта

Фабула справи: Заявник скаржився на відсутність справедливості у провадженні, що призводить до прийняття рішень про його інтернацію в психіатричну лікарню.

У травні 2012 року Заявник був затриманий у зв’язку з підозрою у здійсненні погроз по мобільному телефону щодо двох осіб та поміщений під варту. У ході досудового розслідування експерт І.С. надіслала до органу прокуратури, який здійснював розслідування, свій висновок щодо стану психічного здоров’я Заявника, відповідно до якого Заявник страждає на параноїдальну шизофренію, а тому є небезпечним для суспільства та потребує поміщення до психіатричного закладу. В липні 2012 року прокуратура пред’явила обвинувачення Заявникові у вчиненні двох погроз по телефону двом особам та клопотала про застосування заходів медичного характеру. Суд повернув клопотання прокуратури з підстав неповноти експертного висновку щодо стану психічного здоров’я Заявника. В серпні 2012 року експерт І.С. разом із психологом доповнила свій висновок додатковою медичною інформацією. Експерт зазначила, що вона отримала медичну карту Заявника із записами лікаря загальної практики, проте не могла зв’язатись з його психіатром В.Г., а тому обґрунтувала свої висновки результатами первинного огляду та вказала, що їй не потрібні інші документи для визначення діагнозу. Таким чином, на основі отриманих записів експерт повторила свій попередній висновок. 28 серпня 2012 року прокуратура знову звернулася до суду з клопотанням про застосування до особи заходів медичного характеру. Тим часом, 30 серпня 2012 року, Заявник був звільнений, оскільки максимальний період його досудового тримання під вартою закінчився. У грудні 2012 року в ході судового розгляду проводився допит психіатра В.Г., лікаря загальної практики та інших свідків, які могли надати свідчення щодо психічного стану Заявника. У свою чергу Заявник надав два медичні висновки психіатра В.Г., відповідно до яких не страждав на параноїдальну шизофренію. Суд відхилив висновки В.Г. через те, що вони були зроблені приватним лікарем та суперечили висновкам експерта І.С., і ухвалив рішення про застосування до Заявника заходів медичного характеру (поміщення до психіатричного закладу строком на шість місяців). Апеляційна та касаційна скарги Заявника на дане рішення суду були відхилені як необґрунтовані. Після набрання рішенням суду першої інстанції законної сили Заявник поїхав до міста Сараєво (Боснія та Герцеговина), де пройшов огляд у двох експертів у галузі судової психіатрії та психолога. Під час такого огляду було встановлено, що Заявник все ж страждає різними розладами особистості, проте діагноз «параноїдальна шизофренія» не підтвердився. У жовтні 2013 року суд першої інстанції постановив ухвалу про примусове поміщення Заявника до психіатричного закладу. Заявник оскаржив її, обґрунтовуючи новим висновком експерта, однак суд відхилив його апеляцію. У результаті Заявник не був поміщений до психіатричного закладу, оскільки органи влади не встановили його місцезнаходження.

Правове обґрунтування: у справах, пов’язаних із психічно хворими підсудними, їхнє дуже вразливе становище повинне посилити потребу в захисті їх прав. Вітчизняні органи влади повинні проявити необхідну ретельність щодо забезпечення їхньої ефективної участі у провадженні та повинні діяти особливо обережно, обмежуючи це право, щоб не ставити психічно хворих у невигідне становище порівняно з іншими підсудними, які користуються таким правом (див. Валерій Лопата проти Росії, №19936/04, 30 жовтня 2012 року, § 125). Вимога справедливого судового розгляду не покладає на суд першої інстанції обов'язок призначати експертизу чи будь-який інший слідчий захід лише тому, що сторона цього вимагала. Якщо захист наполягає на тому, щоб суд заслухав свідка або прийняв інші докази (наприклад, висновок експертів), національні суди повинні вирішити, чи потрібно або доцільно прийняти ці докази на судовому процесі. Вітчизняний суд вільний, за умови дотримання умов Конвенції, відмовляти викликати свідків, запропонованих захистом, якщо їхні докази не відповідають предмету обвинувачення (див. Полетан та Азіровік проти колишньої Югославської Республіки Македонії, №26711/07 та 2 інших, §95, 12 травня 2016 року; див. Муртазалієва проти Росії, №36658/05, §§158-161, 18 грудня 2018 року). Однак правила щодо отримання доказів та їх прийняття на судовому засіданні не повинні ускладнювати або унеможливлювати захист прав, гарантованих статтею 6 Конвенції. За певних обставин може бути важко оскаржити висновок експерта без допомоги іншого експерта у відповідній галузі. Таким чином, у таких випадках просте право захисту вимагати призначення чергової експертизи не є достатнім. Щоб реалізувати це право, захист повинен мати можливість представити власні "експертні докази" (див. Матицина проти Росії, №58428/10, §187, 27 березня 2014 року). Це право не є абсолютним, і форми, в яких захист може звернутися за допомогою до експертів, можуть бути різними. Більше того, як правило, міру, що призводить до позбавлення волі, слід визначати на основі досить недавньої медичної експертизи (див. Аунхаммер проти Німеччини, №36356/10, п.35-37, 21 жовтня 2014 року). Зокрема, об'єктивність медичної експертизи тягне за собою вимогу, що вона була досить недавньою. На питання про те, чи була медична експертиза досить недавньою, Суд не відповідає статично, але це залежить від конкретних обставин справи, яка розглядалася (див. згадане вище Аунхаммер і Ільнзеєр проти Німеччини, №10211/12 та 27505/14, § 131, 4 грудня 2018 року). Згідно із судовою практикою Суду, термін продовження ув'язнення повинен залежати від збереження психічного розладу, зміни, якщо такі є, у психічному стані особи після прийняття рішення про тримання під вартою, повинні враховуватися (див. Ільнзеєр, цитований вище, §134).

Висновки: захист повинен мати можливість ефективно оскаржувати висновок експерта за допомогою іншого експерта. Суд повторює, що форми, в яких захист може звернутися за допомогою до експертів, можуть бути різними У цьому випадку, безумовно покладаючись на експертні висновки І.С. та відмовляючись від доказів захисту, національні суди створили Заявника несправедливу перешкоду. У такій складній сфері, як психічний стан людини та ймовірність його небезпеки, може бути важко оскаржити висновок експерта без допомоги іншого експерта у відповідній галузі. З вищевикладеного випливає, стосовно розгляду кримінальними судами експертних доказів щодо психічного стану Заявника, захист опинився в такому невигідному становищі по відношенню до обвинувачення, що не узгоджується з вимогами принципу рівності засобів, передбачених матеріальною частиною пу. 1 ст. 6 Конвенції.

За цих обставин Суд вважає, що накладення такого загального обмеження на можливість Заявника представляти будь-які докази на стадії виконання рішення щодо його розміщення в лікарні, навіть коли минув значний час з моменту винесення первинного рішення, не є збалансованим з вимогами справедливого судового розгляду та обов'язком судів проводити належну перевірку викладених сторонами аргументів та доказів. Отже, провадження щодо розміщення Заявника в психіатричній лікарні було порушенням вимог п. 1 ст. 6 Конвенції також в її процесуальній частині.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: поміщення до психіатричного закладу, право на справедливий суд, застосування заходів медичного характеру, призначення експертизи