Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 16 липня 2019 року

у справі «Авіді проти Туреччини»

за заявою № 22479/05

Щодо визнання права власності на земельну ділянку за відсутності її державної реєстрації

Фабула справи: Заявник стверджує, що втратив право власності на спірну земельну ділянку і вважає це порушенням свого права на мирне користування своїми майном.

В 1998 році під час перегляду реєстрації земельних ділянок, розташованих на острові Гьокчеада, право власності на декілька ділянок було зареєстровано за Казначейством. У подальшому Заявник порушив цивільне провадження, в якому він вимагав визнання права власності на ці ділянки за ним, оскільки він мав документи, якими підтверджено, що оспорювані земельні ділянки були за ним зареєстровані в земельній книзі в березні 1954 року. Проте національні суди відхилили вимоги Заявника, оскільки не було можливості встановити, що надані Заявником документи дійсно посвідчують право власності на оспорювані земельні ділянки; суд також вказав, що Заявник не отримав право власності на землю навіть за принципом набувальної давності, враховуючи те, що він добровільно припинив обробляти землю з 1974 року, і не займав оспорювані земельні ділянки, що рівноцінно добровільній відмові від володіння землею.

Правове обґрунтування: згідно турецького законодавства саме реєстрація в реєстрі передає майно або конституційне речове право, і запис, зареєстрований у цьому реєстрі, є незаперечним доказом існування права власності (Рімер та інші проти Туреччини, №18257/04, §36, 10 березня 2009 р., Болукбас та інші проти Туреччини, №29799/02, §36, 9 лютого 2010 року). Без виплати суми, відповідної вартості майна, позбавлення майна зазвичай є надмірним втручанням, і повна відсутність компенсації може бути виправдана на підставі статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції лише у виняткових обставинах (див. Ян та інші проти Німеччини, №46720/99, §111, ЄСПЛ 2005- VI, та Вістінс та Перепжолкінс проти Латвії, №71243/01, § 36, 25 жовтня 2012 року).

Висновки: Заявник мав право власності, зареєстроване у земельній книзі, яка зберігається державою з метою гарантування права власності на землю та забезпечення безпеки майнових операцій.

Така ситуація зруйнувала право Заявника на власність і означає позбавлення власності за змістом Конвенції, тобто втручання, що підпадає під другий стандарт ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції.

Заявник не отримав компенсації за втрату правомочностей, притаманних його праву власності на майно Казначейства, і Уряд не посилався на будь-яку виняткову обставину щодо повної відсутності компенсації.

Констатовані порушення: право вільно володіти майном (ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції).

Ключові слова: право вільно володіти майном, набувальна давність, грошова компенсація