Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 08 липня 2019 року

у справі «Міхалакє проти Румунії»

за заявою № 5412/10

Щодо неприпустимості засудження та покарання особи двічі за один і той же злочин

Фабула справи: Заявник скаржився на те, що він був повторно засуджений і покараний в ході провадження у кримінальній справі за один і той же злочин.

У травні 2008 року працівники поліції зупинили автомобіль, за кермом якого був Заявник, з метою здійснення превентивного заходу. Заявник пройшов дихальний тест на вміст алкоголю, який показав позитивний результат, після чого йому було запропоновано проїхати до лікарні для взяття зразку крові на перевірку вмісту алкоголю, але він відмовився. У липні 2008 році прокуратура відкрила кримінальне провадження проти Заявника за відмову у наданні зразку крові на визначення вмісту алкоголю в крові. 7 серпня 2008 року прокуратура припинила кримінальне провадження проти Заявника на тій підставі, що вчинене діяння не було такого ступеня серйозності/суспільної небезпечності, що становило злочин. Заявника було зобов’язано сплатити штраф за вчинення адміністративного правопорушення в сумі, еквівалентній приблизно 250 євро. На це рішення прокуратури Заявник апеляцію не подавав і сплатив зазначену суму штрафу разом із судовими витратами 15 серпня 2008 року. У січні 2009 року прокуратура вищого рівня прийняла рішення про скасування рішення від 7 серпня 2008 року, оскільки накладене на Заявника адміністративне стягнення не сприяло в повній мірі досягненню превентивної мети покарання з огляду на вчинене порушення правил дорожнього руху, яке є суспільно небезпечним, та направила справу до прокуратури нижчого рівня для продовження розслідування. В листопаді 2009 року судом Заявникові було призначено покарання у виді одного року позбавлення волі. Заявник подав апеляцію на рішення суду, проте суд апеляційної інстанції відхилив його скаргу своїм остаточним рішенням від 14 червня 2010 року. У березні 2013 року Генеральний прокурор подав до фінансових органів клопотання про повернення сплаченого Заявником штрафу за рішенням від 7 серпня 2008 року. В жовтні 2013 року працівники поліції проінформували Заявника про процедуру повернення сплаченого штрафу. Згідно з матеріалами справи Заявник не звертався з вимогою про повернення штрафу.

Правове обґрунтування: у постанові у справі «Сергій Золотухін проти Російської Федерації» (§82) вказано, що стаття 4 Протоколу №7 до Конвенції повинна розумітися як заборона переслідування або засудження вдруге за «злочин» остільки, оскільки воно було пов'язане з ідентичними фактами чи обставинами, які по суті були аналогічними. Такий фактичний підхід був ясно повторений Європейським Судом в наступних розглянутих ним справах (див. «Маргуш проти Хорватії», №4455/10, 27 травня 2014 року, §114, «Рамда проти Франції» від 19 грудня 2017 року, № 78477/11, § 81). До теперішнього часу Суд ніколи не визначав у своїй прецедентній практиці сферу застосування виразів, чи було особу «виправдано або засуджено», або будь-які загальні критерії в цьому відношенні. Разом з тим він багато разів вказував, що припинення провадження у кримінальній справі прокурором не є ні засудженням, ні виправданням і що стаття 4 Протоколу № 7 до Конвенції, таким чином, не є застосовною в подібній ситуації (див. згадане вище «Маргуш проти Хорватії », §120, і «Смирнова і Смирнова проти Росії», №46133/99, 24 липня 2003 року). Таким чином, висновок про те, чи була проведена оцінка обставин справи і провини або невинуватості обвинуваченого, може підтверджуватися тим фактом, на якій стадії перебувала справа. Якщо кримінальне розслідування було порушено після пред'явлення обвинувачення відповідній особі, при цьому був допитаний потерпілий, уповноваженим органом були зібрані і досліджені докази і прийнято мотивоване рішення на підставі даних доказів, подібні фактори, швидше за все, приведуть до висновку про те, що мав місце розгляд справи по суті. Якщо покарання було призначене уповноваженим органом в межах компетенції, що належить відповідній особі, можна вважати, що уповноважений орган попередньо провів оцінку обставин справи та того, чи була поведінка відповідної особи законною.

Повторний розгляд справи можливий, але обмежений суворими умовами: рішення про повторний розгляд справи має бути виправдано появою нових або нововиявлених обставин або виявленням в попередньому провадженні істотних порушень, які могли вплинути на результат справи. Дані умови є альтернативними, а не кумулятивними.

Висновки: оскільки два згаданих вище рішення у справі стосувалися тих самих фактів і тих же звинувачень, Заявник дійсно був засуджений і покараний двічі за один і той же злочин.

Беручи до уваги розслідування, проведене прокурором, і повноваження, якими він був наділений відповідно до законодавства Румунії для вирішення справ, Суд вважає, що в цій справі оцінка прокурора стосувалася як обставин справи, так і встановлення «кримінальної» відповідальності Заявника. Беручи до уваги каральний і превентивний характер покарання, призначеного Заявникові, Суд вважає, що наказ від 7 серпня 2008 року спричинив за собою «засудження» Заявника в матеріально-правовому розумінні цього терміну. З урахуванням наслідків засудження для стану Заявника той факт, що будь-який суд не брав участь в розгляді його справи, не може змінити даний висновок. Переоцінка фактів у світлі відповідного законодавства не є «істотним порушенням» в ході попереднього провадження. Беручи до уваги вищевикладене, Суд вважає, що причини, наведені вищестоящою прокуратурою на виправдання повторного розгляду справи на підставі наказу від 7 січня 2009 року, не відповідають суворим умовами, передбаченими в пункті 2 статті 4 Протоколу № 7 до Конвенції. Таким чином, повторний розгляд у цій справі не був виправданий винятком, передбаченим цим положенням Конвенції.

Констатовані порушення: право не бути повторно засудженим або покараним в кримінальному порядку (ст.4 Протоколу № 7 до Конвенції).

Ключові слова: надання зразку крові на визначення вмісту алкоголю, припинення провадження у кримінальній справі, нововиявлені обставини, істотні порушення