Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 25 червня 2020 року

у справі «Багіров проти Азербайджану»

за заявою № 81024/12

Щодо позбавлення адвоката права на зайняття адвокатською діяльністю внаслідок критики судді та судової системи

Фабула справи: Заявник стверджував, що його права на свободу вираження поглядів та на повагу до приватного життя були порушені, оскільки Асоціація адвокатів Азербайджану (далі - ААА) вперше відсторонила його від юридичної практики терміном на один рік, а згодом позбавила його права на зайняття адвокатською діяльністю внаслідок заяв, які він зробив про жорстокість поліції та функціонування судової системи в країні.

Фізичну особу (E.A.), яку заарештували вночі 12–13 січня 2011 року, наступного дня знайшли мертвою під вартою поліції. 25 січня 2011 року мати Е.А. (Р.Р.) провела прес-конференцію, на якій заявила, що її сина було вбито поліцією. 28 лютого 2011 року Заявник взяв участь у нараді, присвяченій проблемам, з якими стикаються адвокати та зробив твердження стосовно вбивства поліцією Е.А. та намір організувати протест. 1 березня 2011 року у газеті була опублікована стаття, яка стосувалася коментарів Заявника щодо вбивства Е.А. 7 березня 2011 року Р.Р. доручила Заявнику захищати її права у процесі, пов’язаному зі смертю E.A., між ними був підписаний договір. 27 квітня 2011 року Р.А., начальник органу внутрішніх справ, направив лист до ААА з проханням розпочати дисциплінарне провадження щодо Заявника. Він стверджував, що Заявник робив наклепницькі заяви, звинувачуючи поліцію у вбивстві Е.А., практиці катувань та жорстокого поводження та інших протиправних діях за відсутності будь-яких доказів. 24 серпня 2011 року Президія ААА вирішила відсторонити Заявника від юридичної практики на строк один рік, оскільки він не дотримувався положень Закону про адвокатуру та адвокатську діяльність та розголосив конфіденційну інформацію, що становить адвокатську таємницю. Дане рішення залишилося без змін після оскарження Заявником в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

У серпні та вересні 2014 року Заявник був одним із двох адвокатів, які представляли пана І.М. у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції. 25 вересня 2014 року суддя даного суду надіслав лист до ААА з проханням розпочати дисциплінарне провадження проти Заявника через зауваження, які він висловив на судових засіданнях, зокрема, це стосувалося таких слів: " Як держава, як суд ... Якби в Азербайджані було справедливість, суддя не виносив би несправедливих судових рішень, а також особа, як він, не була суддею”. За поданням Президії ААА рішенням від 10 липня 2015 року суд першої інстанції постановив позбавити Заявника права на зайняття адвокатською діяльністю, визнавши, що оскаржувана заява кинула "тінь на державу і державність" та "зіпсувала репутацію судової влади". Це рішення було залишено без змін апеляційним судом та судом касаційної інстанції.

Правове обґрунтування: Суд посилається на загальні принципи, встановлені в його прецедентній практиці, викладені у справі Морісі проти Франції ([GC], № 29369/10, §§124-139, ЄСПЛ 2015, які однаково стосуються даної справи. Конкретний статус адвокатів надає їм центральне місце в процесі здійснення правосуддя як посередників між громадськістю та судами. Хоча на них поширюються обмеження щодо їхньої професійної поведінки, оскільки вони повинні бути розбірливими, чесними та гідними, адвокати також користуються ексклюзивними правами та привілеями, які можуть відрізнятися від однієї юрисдикції до іншої - серед них, як правило, певна широта щодо аргументів, що використовуються в суді (див. Моріс, цитований вище, §§132‑33). Крім того, професійні асоціації юристів відіграють фундаментальну роль у забезпеченні захисту прав людини і тому повинні мати можливість діяти незалежно, а повага до професійних прав колег та саморегулювання юридичної професії є першорядними (див. Янкаускас проти Литви (2), №50446/09, §78, 27 червня 2017 року та Намазов проти Азербайджану, №74354/13, пункт 46, 30 січня 2020 року). Хоча сторони, безумовно, мають право коментувати правосуддя з метою захисту своїх прав, їхня критика не повинна перевищувати певних меж (див. Садай проти Туреччини, №32458/96, п.34, 30 березня 2006 р.). Зауваження, які звинувачували суддю у недостатній спроможності бути суддею, представляли відсутність поваги до судді і могли бути образливими (порівняйте, наприклад, Цугіч проти Хорватії, №3699/08, 31 травня 2011 року, §47, в якому заявник мав на увазі, що суддя, який займається його справою, був неосвіченим та некомпетентним; Кінкес проти Угорщини, №66232/10, 27 січня 2015 року, §§ 39-40, в якому адвокат ставив під сумнів професійну компетентність судді, який займався його справою; Родрігес Равело проти Іспанії, №48074/10, 12 січня 2016 року, §46, в якій адвокат приписував судді винну поведінку, наприклад, умисне рішення викривити реальність, безсоромно брехати або, крім того, видати неправдивий звіт, що містить неправдиву та зловмисну ​​інформацію; та Михайлова проти України, № 10644/08, § 89, 6 березня 2018 року, в якому виступ заявника перетворився на особистий напад на суддю, який допускає вкрай неналежну поведінку всупереч судовим обов'язкам). Тим не менш, слід з’ясувати, чи санкція, накладена на заявника національними судами, справляла справедливий баланс між необхідністю захисту авторитету судової влади та необхідністю захисту права заявника на свободу вираження поглядів (див. Ігор Кабанов проти Росії, №8921/05, 3 лютого 2011 року, § 54; Боно, №29024/11, 15 грудня 2015 року, §51).

Висновки: вітчизняні суди, підтверджуючи рішення Президії про те, що Заявник порушив адвокатську таємницю, не змогли належним чином спростувати аргумент Заявника про те, що він не розголосив жодної інформації, яка могла б охоплюватися нею. Отже, було порушено статтю 10 Конвенції щодо відсторонення заявника від адвокатської діяльності на строк один рік.

Заявник зробив заяву в залі суду під час кримінального провадження в якості адвоката свого клієнта. Важливо врахувати, що в залі судових засідань принцип справедливості сприяє вільному і рівномірному обміну аргументами між сторонами; оскаржувані зауваження не повторювались поза судовою зали. Хоча зауваження Заявника щодо судді суду першої інстанції, можливо, були образливими, вони в основному висловлювали заперечення проти рішень, прийнятих національними судами у кримінальному провадженні проти пана І.М. Причина, викладена судом на підтримку позбавлення Заявника права займатися адвокатською діяльністю, не має значення для цілей статті 10 Конвенції і не може вважатися причиною обмеження свободи вираження поглядів у демократичному суспільстві, що вимагає плюралізму, толерантності та широкодумства. Причини, викладені національними судами на підтримку позбавлення Заявника права на зайняття адвокатською діяльністю, не були релевантними та достатніми, і санкція, накладена на Заявника, була непропорційною законній меті, яку переслідувала.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст.8 Конвенції), свобода вираження поглядів (ст.10 Конвенції).

Ключові слова: право на повагу до приватного і сімейного життя, свобода вираження поглядів, відсторонення від юридичної практики, адвокатська таємниця, порушення правил адвокатської етики