Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 11 липня 2019 року

у справі «Садоха проти України»

за заявою № 77508/11

Щодо необхідності дотримання принципу пропорційності при вирішенні питання конфіскації незадекларованих коштів

Фабула справи: заявник скаржився, що рішення національних органів державної влади у справі про адміністративне правопорушення конфіскувати його кошти у сумі 31 000 євро у зв’язку з не декларуванням їх на митниці було незаконним, надмірним і непропорційним переслідуваній законній меті.

Заявник подорожував з аеропорту «Київ» (Жуляни) до Польщі. Він пройшов через «зелений коридор», перевозячи 41 000 євро готівкою у ручній поклажі. Під час контролю на безпеку його ручну поклажу було проскановано. Згідно з твердженнями заявника, як тільки працівник служби авіаційної безпеки запитав його, чи перевозив він будь-яку готівку, заявник повідомив, що в його ручній поклажі були гроші та показав їх працівнику служби авіаційної безпеки. Згідно зі складеним на місці Державною митною службою України протоколом про порушення митних правил заявник порушив процедури митного контролю у зоні спрощеного митного контролю, перевозячи товари (готівку), які підлягали обов’язковому декларуванню та письмово не задекларував суму грошей, яку перевозив, у повному обсязі. Йому пред’явили обвинувачення у порушенні статей 339 і 340 Митного кодексу України. Працівник митниці вилучив 31 000 євро як предмет правопорушення, дозволивши заявнику залишити решту 10 000 євро. 10 серпня 2011 року суд першої інстанції (далі – районний суд) провів засідання у присутності прокурора та захисника заявника. Під час засідання захисник заявника визнав, що під час виїзду з України заявник не задекларував митному органу гроші, проте пояснив, що заявник не зробив цього, оскільки не знав, яку суму повинен був декларувати, а яку суму дозволялося перевозити незадекларованою. Захисник також поінформував районний суд, що заявник отримав кошти за договором приватної позики у м. Київ і був зобов’язаний повернути їх упродовж двох місяців після їхнього запозичення. Він надав суду договір позики від 22 липня 2011 року між заявником і К., фізичною особою, яка проживає в Україні. Районний суд встановив, що протокол про порушення митних правил був достатнім доказом правопорушення, та ухвалив постанову про конфіскацію суми у розмірі 31 000 євро. Дана постанова суду була залишена без змін судом апеляційної інстанції.

Правове обґрунтування: Суд має вирішити, чи забезпечило втручання необхідний справедливий баланс між захистом права власності та вимогами загального інтересу з огляду на свободу розсуду, якою наділена держава у цій сфері. Необхідний баланс не буде досягнуто, якщо на відповідного власника майна буде покладено «індивідуальний та надмірний тягар». Крім того, хоча другий абзац статті 1 Першого протоколу до Конвенції не містить чітких процесуальний вимог, Суд має встановити, чи забезпечило провадження в цілому заявника можливістю представити свою справу компетентним органам державної влади, щоб надати їм можливість встановити справедливий баланс між зазначеними конфліктуючими інтересами (див. згадане рішення у справі «Болєвіч проти Хорватії» (Boljević v. Croatia), №43492/11, 31 січня 2017 року, пункт 41; «Денісова і Моїсеєва проти Росії» (Denisova and Moiseyeva v. Russia), № 16903/03, пункти 58 і 59, 01 квітня 2010 року та «Руммі проти Естонії» (Rummi v. Estonia), № 63362/09, пункт 104, 15 січня 2015 року). Суд повторює, що для того, щоб втручання було пропорційним, воно має відповідати серйозності вчиненого правопорушення, а санкція – серйозності злочину, який вона має покарати, у цій справі – недотримання вимоги щодо декларування (див. згадані рішення у справах «Гирлян проти Росії» (Gyrlyan v. Russia), №35943/15, 9 жовтня 2018 року, пункт 28 і «Габріч проти Хорватії» (Gabrić v. Croatia), №9702/04, 5 лютого 2009 року, пункт 29).

Висновки: немає жодних ознак того, що заявник умисно намагався обійти митні правила. Кошти, які перевозив заявник, були отримані законним шляхом, і він мав право вивезти їх з України, якби задекларував їх митним органам. З цього випливає, що єдиною протиправною (проте не кримінальною) поведінкою, відповідальність за яку могла бути покладена на заявника, було те, що він письмово не задекларував митним органам факт перевезення ним через кордон готівки у такому обсязі. Проте немає жодних доказів, що заявник міг завдати якоїсь серйозної шкоди державі: він не ухилявся від сплати мита або будь-яких інших зборів і не завдав державі будь-якої іншої матеріальної шкоди. Твердження, яке містилося у постанові апеляційного суду, що дії заявника завдали «істотної шкоди зовнішньоекономічним інтересам і безпеці України», є занадто нечітким і загальним та не є підтвердженим іншими деталями щодо того, у чому саме полягала ця шкода. Тому, Суд вважає, що стягнення у вигляді конфіскації не було направлено на відшкодування матеріальної шкоди, оскільки держава не зазнала жодних втрат внаслідок недекларування заявником коштів, а було стримуючим та каральним за своїм призначенням. Вбачається, що викладені міркування стосовно законного походження коштів, не умисного характеру поведінки заявника або відсутності записів про інші порушення митних правил, хоча і були чітко висунуті захисником заявника, не відіграли жодної ролі під час прийняття судами рішень. Національні суди просто послались у загальних формулювання, не навівши деталей, на «характер і спосіб вчиненого порушення» та «особу [заявника]» та не розглянули питання, чи було дотримано необхідний баланс між суспільним інтересом і правом заявника на мирне володіння своїм майном. Отже, Суд вважає, що межі проведеного національними судами розгляду справи були занадто вузькими, щоб відповідати вимозі встановлення «справедливого балансу», притаманній другому абзацу статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Аналогічно, Уряд переконливо не довів у цьому Суді, що менш суворе стягнення, наприклад, штраф, було недостатнім для досягнення бажаного стримуючого та карального ефекту і запобігання майбутнім порушенням вимоги щодо декларування.

За цих обставин конфіскація незадекларованих коштів у повному обсязі, на думку Суду, поклала індивідуальний і надмірний тягар на заявника та була непропорційною вчиненому правопорушенню.
Констатовані порушення: право мирно володіти своїм майном (стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції).

Ключові слова: конфіскація незадекларованих коштів, адміністративне правопорушення, порушення процедури митного контролю, право мирно володіти своїм майном, захист права власності