Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 11 червня 2020 року

у справі «P.N. проти Німеччини»

за заявою № 74440/17

Щодо законності вилучення та зберігання персональних даних особи, здійснених в рамках кримінального провадження

Фабула справи: Заявник стверджував, що збір ідентифікаційних даних, здійснений в зв’язку з наявністю у нього лише кількох судимостей за дрібні злочини, що датуються давно, став непропорційним втручанням у його право на повагу до свого приватного життя.

За період з 1986 по 2001 рік Заявника засуджували тринадцять разів. Він мав судимості за злочини, включаючи дорожні правопорушення, алкогольне сп'яніння, крадіжки, шахрайство та неплатоспроможність. 18 серпня 2011 року поліція Дрездена, спираючись на відповідну норму національного законодавства, наказала зібрати ідентифікаційні дані Заявника. Зокрема, мали бути зроблені фотографії обличчя та тіла заявника, включаючи детальні фотографії, зокрема можливі татуювання, а також відбитки пальців та відбитки долонь. Опис його особи також повинен бути складений. Наказ був винесений в рамках чергового кримінального провадження проти Заявника. Поліція дійшла висновку, що, ймовірно, Заявник вчинить злочини у майбутньому, тому, на їхню думку, вказані заходи з ідентифікації були необхідними та пропорційними, вони сприяли б розслідуванням майбутніх правопорушень. 24 серпня 2011 року Заявник подав апеляційну скаргу щодо вказаного наказу поліції, яка була відхилена. 16 березня 2015 року адміністративний суд міста Дрезден відхилив позов Заявника, встановивши, що враховуючи характер, тяжкість та кількість правопорушень, стосовно яких було розпочато слідство проти Заявника протягом останніх двадцяти п'яти років, наказ про збір ідентифікаційних даних був пропорційним втручанням у його права особистості. Заявник міг отримати вилучення своїх даних з реєстру поліції, якщо його подальша поведінка покаже, що дані більше не потрібні.

Правове обґрунтування: захист персональних даних має принципове значення для користування людиною своїм правом на повагу до приватного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції.

Оцінюючи пропорційність національних заходів, що включають збір персональних даних у контексті кримінального провадження та подальше їх зберігання, Суд у своїй прецедентній практиці врахував, зокрема, такі елементи. Він розглядав, чи врахували національні органи влади та характер тяжкості злочинів у своєму рішенні зберігати дані (див. С. та Марпер проти Сполученого Королівства, №30562/04 і №30566/04, ЄСПЛ 2008, §§ 113 та 119; МК проти Франції, №19522/09, 18 квітня 2013 року, § 41; та Перуццо та Мартенс, №7841/08 і №57900/12, 4 червня 2013 року, § 44). Крім того, Суд врахував рівень фактичного втручання у право на повагу до приватного життя. Він виявив, зокрема, що утримання клітинних зразків було особливо нав'язливим у порівнянні з іншими заходами, такими як збереження відбитків пальців, враховуючи багатство генетичної інформації, що міститься в них (див. С. та Марпер, цитоване вище, § 120). Суд також вважає важливим фактором, чи існує обмеження для зберігання даних та тривалість цього строку (див. С. та Марпер, цитовані вище, §§ 107 та 119; Гардель проти Франції, №16428/05, ЄСПЛ 2009, §§ 67-68; МК проти Франції, цитоване вище, § 45; та Перуццо та Мартенс, цитоване вище, § 46). Ще одним важливим елементом оцінки Судом пропорційності оскаржуваних заходів було те, чи був незалежний перегляд необхідності подальшого збереження даних, що дозволяє видалити дані на практиці, якщо вони більше не потрібні для мети, для якої вони були отримані (див. С. та Марпер, цитоване вище, §119; Гардель, цитоване вище, §69; МК проти Франції, цитоване вище, §44; та Перуццо і Мартенс, цитоване вище, §46). Нарешті, Суд також встановив, чи є, зважаючи на вищезазначену прецедентну практику, достатньо гарантій проти зловживань (таких як несанкціонований доступ до або розповсюдження) даних (див. Гардель, цитоване вище, §§ 62 та 70, та Перуццо і Мартенс, цитоване вище, § 47).

Висновки: зважаючи на відносно обмежену нав'язливість та тривалість збору відповідних ідентифікаційних даних та обмежений вплив збереження даних у внутрішній базі даних поліції на повсякденне життя Заявника, Суд вважає, що Заявник не зміг обґрунтувати, що на його стан здоров'я вплинули стрес і занепокоєння, спричинені оскаржуваним заходом. Існує можливість перегляду органами поліції, що підлягають судовому контролю, необхідності подальшого збереження даних, про які йдеться. Лише зацікавленість органів розслідування мати базу даних з великою кількістю посилань не є достатньою для обґрунтування збереження даних. Заявник не стверджував, що ідентифікаційні дані, взяті у нього та збережені поліцією, не були достатньо захищені від зловживань, таких як несанкціонований доступ чи розповсюдження.

Причини, викладені національними органами для обґрунтування втручання у право Заявника на повагу його особистого життя шляхом вилучення та зберігання у нього персональних даних, були "релевантними та достатніми". Збір та зберігання цих даних у даному випадку забезпечив справедливий баланс між конкуруючими державними та приватними інтересами, і тому потрапляв у поле оцінювання держави-відповідача. Відповідно, оскаржений захід являв собою пропорційне втручання у право Заявника на повагу його приватного життя і може вважатися необхідним у демократичному суспільстві.

Констатовані порушення: відсутнє порушення права на повагу до приватного і сімейного життя (ст.8 Конвенції).

Ключові слова: право на повагу до приватного і сімейного життя, ідентифікаційні дані, судовий контроль, несанкціонований доступ