Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 19 лютого 2019 року

у справі «Гарбуз проти України»

за заявою № 72681/10

Щодо надмірної тривалості кримінального провадження, яке не відповідає вимозі “розумності строку”

Фабула справи: заявник стверджував, зокрема, що йому не було надано дозвіл допитати деяких свідків у кримінальному провадженні щодо нього, один свідок був допитаний із значною затримкою, а провадження було необґрунтовано тривалим.

21 лютого 2002 року бізнесмен П. звернувся до міліції зі скаргою, що заявник, який на той час обіймав посаду начальника комунального житлово-експлуатаційного підприємства, вимагав у нього гроші в обмін на надання дозволу на використання певних приміщень, які знаходилися на балансі підприємства. Того дня працівники міліції у присутності двох понятих затримали заявника, виявивши у нього передані П. та заздалегідь помічені банкноти. Ці слідчі дії були зафіксовані на відеокамеру. Того дня заявник написав та підписав явку з повинною, визнавши, що взяв гроші у П. Згодом він відмовився від своїх зізнавальних показань, стверджуючи, що вони були отримані внаслідок «фізичного та психологічного тиску» працівників міліції. Заявник був обвинувачений у вчиненні шахрайства. Поняті та свідок дали офіційні показання слідчим органам та неодноразово викликалися у судове засідання для надання показань, проте вони не з’явилися, оскільки їх не могли знайти за повідомленими ними органам влади домашніми адресами. Судові засідання відкладалися та переносилися щонайменше тридцять три рази у зв’язку з «неявкою свідків», і суд першої інстанції неодноразово звертався за допомогою до міліції та прокуратури для встановлення місцезнаходження свідків та доставлення їх у судові засідання. Проте, зазначені свідки не з’явилися, й їхні показання, надані під час досудового слідства, були зачитані у суді першої інстанції, який 5 жовтня 2009 року визнав заявника винним у вчиненні шахрайства та обрав йому покарання у виді обмеження волі на строк два роки в установі відкритого типу, проте звільнив його від відбування покарання у зв’язку із закінченням строку давності для притягнення до відповідальності. Вирок залишився без змін після апеляційного та касаційного оскарження.

Правове обґрунтування: розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливість предмету спору для заявника (див. серед багатьох інших джерел, рішення у справах «Пелісьє і Сассі проти Франції» [ВП], № 25444/94, п.67, ЄСПЛ 1999-II та «Фрідлендер проти Франції» [ВП], № 30979/96, п.43, ЄСПЛ 2000-VII). У справі «Меріт проти України», № 66561/01, 30 березня 2004 року Суд встановив порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

Висновки: у цій справі провадження розпочалося 21 лютого 2002 року, коли заявника затримали, та закінчилося 09 червня 2010 року, коли Верховний Суд України відмовив у задоволенні його касаційної скарги. Отже, воно тривало вісім років та три місяці у трьох інстанціях. Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цієї скарги. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі тривалість провадження була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку».

Констатовані порушення: право на справедливий суд у зв’язку з тривалістю кримінального провадження (п.1 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: право на справедливий суд, шахрайство, закінчення строку давності, передача хабара