Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 03 червня 2010 року

у справі «Алапаєви проти Росії»

за заявою № 39676/06

Щодо визнання Держави відповідальною в разі настання смерті або заподіяння тілесних ушкоджень затриманій особі

Фабула справи: заявники скаржилися, що їх родич був незаконно затриманий російськими військовослужбовцями, а державні органи не провели ефективного розслідування даної справи; що зазнали душевні страждання і стрес в результаті цих подій; що були позбавлені ефективних засобів захисту щодо вищезазначених порушень.

Заявники є матір’ю та дружиною С.А., які мешкали разом в селищі Сунженського району Чеченської Республіки. Близько 3 годин ранку 27 грудня 2004 року група озброєних чоловіків увірвалася до їх помешкання. Чоловіки були без масок і говорили по-російськи. Вони не представилися і не показали посвідчення. Друга заявниця вважає, що це були російські військовослужбовці. Вони жорстоко били С.А., помістили його до автомобіля та вирушили в напрямку контрольно-пропускного пункта. Сусіди були очевидцями того, що група озброєних осіб прибула до будинку заявників на військових автомобілях, затримала С.А. та увезла його. З того часу інформація про С.А. відсутня. З 27 грудня 2004 року заявники постійно зверталися як особисто, так і в письмовій формі в численні органи влади. У своїх листах владі заявники повідомляли про викрадення їхнього родича, просили про допомогу і повідомити подробиці розслідування. Велика частина їх запитів залишилася без відповіді, або на них були отримані формальні відповіді, в яких повідомлялося, що їх звернення було передано в іншу правоохоронну структуру. Ряд важливих слідчих заходів не були проведені зовсім. Зокрема, ніщо не вказує на те, що були зроблені будь-які спроби до встановлення осіб, яким належали БТР і інші транспортні засоби, встановлення військових частин або інших правоохоронних структур, які були оснащені БТР, де ці транспортні засоби перебували на момент викрадення і за чиїм розпорядженням вони були використані. Також немає доказів того, що хто-небудь з посадових осіб місцевих правоохоронних органів і військових частин були допитані в зв'язку з цим. Розслідування у справі зупинялося і відновлювалося кілька разів, були тривалі періоди бездіяльності, коли прокуратура не проводила ніяких оперативно-розшукових заходів. На даний час розслідування триває без досягнення будь-яких результатів.

Правове обґрунтування: затримані особи знаходяться в уразливому становищі, і обов'язок влади нести відповідальність за поводження із затриманим повинен виконуватися з особливою суворістю в разі смерті або зникнення такої особи (див. Орхан проти Туреччини, №25656/94, §326, 18 червня 2002 року і цитовані там постанови). Коли інформація щодо оспорюваних події цілком або головним чином належить до виключного відання держави, як у випадку перебування затриманої особи під контролем влади, виникають підстави для певних припущень щодо причин тілесних ушкоджень або смерті, що наступили в період тримання під вартою. В такому випадку можна вважати, що тягар надання задовільного та переконливого пояснення повинен бути покладений на державу (див. Салман проти Туреччини, №21986/93, §100, ЄСПЛ 2000-VII, і Чакісі проти Туреччини, №23657/94, §85, ЄСПЛ 1999 IV). Судом вироблений ряд керівних принципів, які повинні бути додержані при проведенні розслідування, щоб воно відповідало вимогам Конвенції (див. узагальнений виклад цих принципів у справі Базоркіна проти Росії, №69481/01, §§103-109, 27 липня 2006 року). Суд зазначає, що в разі, коли заявник робить твердження prima facie, а у Суду немає можливості зробити висновок на основі фактів через відсутність відповідних документів, на Уряд покладається обов'язок вичерпно аргументувати, чому даний документ не може бути надано Суду для перевірки тверджень заявника, або дати задовільне і переконливе пояснення того, як саме відбулися події, про які йде мова. Таким чином, тягар доведення переноситься на Уряд, і якщо він не представляє достатніх аргументів, то постає питання про можливі порушення Статті 2 і/або статті 3 (див. Тогчу проти Туреччини, №27601/95, §95, 31 травня 2005 року). Зобов'язання захищати право на життя, згідно зі статтею 2 Конвенції, передбачене в зв'язку із загальним зобов'язанням держави відповідно до статті 1 Конвенції «забезпечити всім в межах своєї юрисдикції права і свободи, визначені в Конвенції, вимагає, в порядку презумпції, проведення ефективного офіційного розслідування в тих випадках, коли люди були вбиті в результаті застосування сили (див. Кайя проти Туреччини, 19 лютого 1998 року, ЄСПЛ 1998 I, §86).

Той факт, що велика група озброєних людей в уніформі, які пересувалися колоною в декількох військових машинах, в тому числі БТР, вільно проїхали через блокпости, перевіряли посвідчення особи таким же чином, як агенти Держави і говорили російською мовою без акценту, переконливо підтверджує версію заявниць про те, що ці люди були військовослужбовцями Держави. В зверненнях до влади заявниці неодноразово стверджували, що С.А. був затриманий невідомими військовослужбовцями, і просили провести розслідування цієї версії. І тим не менше за п'ять з гаком років внутрішнє розслідування не отримало ніяких значущих результатів. Заявниці надали докази, достатні за відсутності спростування, що їх родич був затриманий представниками Держави. Твердження Уряду про те, що слідством не встановлена ​​причетність силових структур до викрадення, є недостатніми і не звільняє Уряд від тягаря доведення. Виходячи з відмови Уряду надати документи, які були в його винятковому володінні, або будь-які інші правдоподібні пояснення з цього питання, Суд робить висновок, що С.А. був викрадений 27 грудня 2004 року представниками Держави під час проведення невизнаної спецоперації. Ніяких новин про С.А. не було з дня його викрадення. Його ім'я не значилося в списках осіб, які перебувають в ізоляторах тимчасового тримання. І, нарешті, Уряд не дав ніяких пояснень, що з ним сталося після арешту. С.А. повинен вважатися померлим після його безвісного затримання представниками Держави.

Висновки: за відсутності будь-якого виправдання застосування засобів вражаючої сили агентами держави, слід зробити висновок, що відповідальність за його смерть повинна бути покладена на Державу.

Владою не було проведено ефективне кримінальне розслідування обставин зникнення С.А.

Констатовані порушення: право на життя (ст.2 Конвенції), заборона катування (ст.3 Конвенції), право на свободу та особисту недоторканність (ст.5 Конвенції), право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Ключові слова: ефективний засіб юридичного захисту, заборона катування, право на свободу та особисту недоторканність, незаконне затримання, душевні страждання, викрадення особи