Правова позиція
Європейського суду з прав людини
згідно з Рішенням
від 08 квітня 2010 року
у справі «Серієви проти Росії»
за заявою № 20201/05
Щодо порушення зобов'язання дотримуватися максимальної сумлінності і оперативності в боротьбі з тяжкими злочинами
Фабула справи: заявники скаржилися, що їх родич був незаконно затриманий і позбавлений життя російськими військовослужбовцями, і державні органи не провели ефективного розслідування даної справи; що в результаті цього заявники зазнали душевні страждання; що вони були позбавлені ефективних засобів захисту щодо вищезазначених порушень.
1 червня 2004 року заявники, С.С. і їх родич І.С. перебували у себе вдома в селі Белгатой, Чеченська Республіка. Район знаходився під повним контролем російських федеральних сил, військові контрольно-пропускні пункти були розташовані на дорогах, що ведуть до села і з нього. Близько 17-ї години вісім або дев'ять автомашин сріблястого кольору, в тому числі мікроавтобус і автомобілі ВАЗ, прибули до будинку заявників. Тільки один автомобіль мав реєстраційний номер. Приблизно тридцять озброєних військовослужбовців в масках і уніформі вийшли з автомашин. Ці люди не представилися і не пред'явили ніяких документів. Заявники подумали, що викрадачі були федеральними військовослужбовцями, так як більшість з них говорили російською без акценту і лише кілька людей говорили чеченською мовою. Вони вивели сина першого заявника з будинку, посадили в автомобіль та вивезли в невідомому напрямку. 1 червня 2004 року заявники почали пошуки С.С., звертаючись як особисто, так і письмово в різні офіційні органи. 2 липня 2004 року було порушено кримінальну справу за фактом викрадення, перший заявник був визнаний потерпілим. Неодноразово слідство зупинялося та відновлювалося. За станом на червень 2005 року жодних результатів розслідування не досягло, прокуратура Чечні повідомила заявнику, що було вжито всіх необхідних заходів щодо встановлення осіб злочинців.
Правове обґрунтування: в практиці Суду вироблений ряд основних принципів, які можна застосувати в ситуаціях, коли він змушений вирішувати завдання встановлення фактів, щодо яких між сторонами є спір, зокрема, коли стикається з заявами про зникнення за статтею 2 Конвенції (див. короткий виклад цих принципів у справі Базоркіна проти Росії, №69481/01, §§103-109, 27 липня 2006 року). Суд також зазначає, що береться до уваги поведінка сторін при наданні ними доказів (див. Ірландія проти Сполученого Королівства, Серія A №25, §161). В разі, коли заявник робить твердження, достатнє за відсутності спростування, а у Суду немає можливості зробити висновок на основі фактів через відсутність відповідних документів, на Уряд покладається обов'язок вичерпно аргументувати, чому даний документ не може бути надано Суду для перевірки тверджень заявника, або дати задовільне і переконливе пояснення того, як саме відбулися події, про які йде мова. Таким чином, тягар доведення переноситься на Уряд, і якщо він не надає достатніх аргументів, то постає питання про можливі порушення Статті 2 і/або статті 3 (див. Tогчу проти Туреччини, №27601/95, §95, 31 травня 2005 року, і Аккум та інші проти Туреччини, №21894/93, § 211, ЄСПЛ 2005-II).
Беручи до уваги розглянуті раніше справи про зникнення людей на території Чечні (див. серед іншого, Базоркіна, цит. вище; Лулуєв та інші проти Росії, №69480/01, ЄСПЛ 2006; Aлихаджієва проти Росії, №68007/01, 5 липня 2007 року), Суд робить висновок, що в умовах конфлікту в Чеченській Республіці, якщо когось затримують невстановлені військовослужбовці, а потім факт затримання не визнається, то це можна розглядати як загрозливу для життя ситуацію.
Зобов'язання захищати право на життя, згідно зі статтею 2 Конвенції, передбачене в зв'язку із загальним зобов'язанням держави, вимагає, в порядку презумпції, проведення ефективного офіційного розслідування в тих випадках, коли люди були вбиті в результаті застосування сили. Судом вироблений ряд принципів, яких слід дотримуватися під час розслідування, щоб відповідати вимогам Конвенції (короткий виклад цих принципів у справі Базоркіна, цит. вище. §§ 117-119).
Висновки: заявники представили докази, достатні за відсутності спростування, що їх родич був затриманий представниками Держави. Твердження Уряду про те, що слідством не встановлена причетність федеральних силових структур до викрадення, є недостатнім і не звільняє Уряд від тягаря доведення. Родич заявників повинен вважатися померлим в результаті невизнаного затримання представниками держави. За відсутності будь-якого обґрунтування доводів, висунутих Урядом, Суд вважає, що відповідальність за його смерть може бути покладена на Державу.
Влада була негайно поінформована про викрадення, проте кримінальну справу було порушено 2 липня 2004 року, тобто через місяць після викрадення С.С. Подібна затримка як така здатна була вплинути на ефективність розслідування викрадення людини за обставин, що загрожують життю, коли критично важливі дії повинні були бути виконані в перші ж дні після того, що сталося. Схоже, що після цього безліч суттєвих кроків було відстрочено або не робилося зовсім. Наприклад, слідчі не допитали російських військовослужбовців, які в день викрадення були на чергуванні на контрольно-пропускних пунктах, також не були допитані сусіди заявників, більш того, слідство не змогло відповісти на питання про можливу причетність до викрадення будь-яких місцевих правоохоронних органів або військовослужбовців. Очевидно, що ці слідчі заходи, для досягнення яких-небудь значущих результатів, повинні були бути вжиті відразу ж після злочину, як тільки до відома влади був доведений факт вчинення злочину і як тільки почалося розслідування. Такі затримки в провадженні, для яких в даному випадку немає пояснень, не тільки демонструють нездатність влади діяти за власною ініціативою, але також є порушенням зобов'язання дотримуватися максимальної сумлінності і оперативності в боротьбі з такими тяжкими злочинами.
Хоча першого заявника визнали потерпілим у кримінальній справі щодо викрадення його сина, його поінформували лише про зупинення та відновлення провадження, але не повідомляли йому щодо інших значущих рішень і дій. Це означає, що слідчі органи не забезпечили необхідного рівня громадського контролю над ходом розслідування і захисту законних інтересів найближчих родичів. Слідство у справі зупинялося і відновлювалося кілька разів, і в ході провадження даного розслідування мали місце тривалі періоди бездіяльності прокуратури.
Констатовані порушення: право на життя (ст.2 Конвенції), заборона катування (ст.3 Конвенції), право на свободу та особисту недоторканність (ст.5 Конвенції), право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).
Ключові слова: ефективний засіб юридичного захисту, заборона катування, право на свободу та особисту недоторканність, незаконне затримання, душевні страждання, викрадення особи
