Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 04 грудня 2008 року

у справі «Асхарова проти Росії»[1]

за заявою № 13566/02

Щодо визнання члена сім’ї зниклої особи жертвою дій влади внаслідок відсутності реагування на його скарги

Фабула справи: чоловік заявниці зник після незаконного затримання російськими військовослужбовцями, а державні органи не провели ефективного розслідування даної справи; що її чоловік, швидше за все, зазнав катування під час тримання під вартою, і що в цьому відношенні також не було проведено ефективного розслідування; що в результаті цих подій вона відчувала душевні страждання; що вона була позбавлена ефективних засобів захисту щодо вищезазначених порушень.

Рано вранці 18 травня 2001 року в селі Сержень-Юрт, Чеченська Республіка, проводилася зачистка. Близько п'ятої ранку озброєні люди в масках і камуфляжній формі увірвалися в будинок заявниці, одягли на голову її чоловіка, Ш.А., мішок, посадили до бронетранспортера та увезли в невідомому напрямку. Разом із Ш.А. були затримані дев’ять осіб, шестеро після допитів та катування повернулися додому, в тому числі брат чоловіка заявниці Ю.А. Тіло племінника заявниці було знайдено в той же день з вогнепальними пораненнями на околиці села. Двоє чоловіків, в тому числі Ш.А., зникли безвісті. Заявниця надала Суду примірники двох московських друкованих видань, які в травні 2001 року опублікували інформацію про те, що в селі Сержень Юрт проводилася цілеспрямована спецоперація, в результаті якої було знищено Ш.А., відомого експерта-підривника і близького друга лідера екстремістів Хаттаба, і колишнього начальника кримінальної міліції під час правління Дудаєва, який підтримував зв'язок з теперішніми польовими командирами.

Заявниця зверталася до різних правоохоронних та державних органів з метою розшуку чоловіка. 15 жовтня 2001 року було порушено кримінальну справу за фактом викрадення Ш.А. Деякі важливі заходи були проведені з затримкою і вжиті тільки після комунікації скарги Уряду Держави-відповідача, або не вжиті зовсім. Так, брат Ш.А., затриманий разом з ним, був вперше допитаний 17 січня 2005 року, тобто через три з половиною роки після зазначених подій. Розслідування справи зупинялося кілька разів через те, що не вдалося встановити винуватців злочину. Останнє рішення про зупинення розслідування було скасовано 6 червня 2005 року. Незважаючи на запит Суду, Уряд не надав матеріали кримінальної справи.

Правове обґрунтування: заяви про жорстоке поводження мають підкріплюватися відповідними доказами. Для оцінки таких доказів Суд застосовує критерій доведеності «поза розумних сумнівів», але додає, що подібний доказ може випливати з співіснування досить твердих, ясних і узгоджених висновків або схожих неспростованих презумпції факту (див. Ірландія проти Сполученого Королівства, 18 січня 1978 року, стор. 64-65, §161, Серія A №25).

Питання про те, чи є член сім'ї «зниклої особи» жертвою поводження, що порушує статтю 3, залежить від наявності особливих факторів, які надають стражданням заявника особливу ступінь і характер, та відмінні від емоційного розладу, який можна вважати неминучим у родичів жертви серйозного порушення прав людини. Відповідні фактори включають міцність сімейних уз, особливі обставини відносин, ступінь, в якій член сім'ї став свідком розглянутих подій, участь члена сім'ї в спробах отримати інформацію про зниклу особу і реакцію влади на подібні запити. Крім того, Суд підкреслює, що суть подібних порушень полягає не стільки в самому факті «зникнення» члена сім'ї, але швидше відноситься до реакції і позиції влади в момент, коли дана ситуація доводиться до її відома. Саме в силу цієї останньої обставини родич може стверджувати, що сам є жертвою дій влади (див. Орхан проти Туреччини, №25656/94, §358, 18 червня 2002 року).

Висновки: Ш.А. був затриманий 18 травня 2001 року представниками Держави. Суд також встановив, що він може вважатися мертвим, і що відповідальність за його смерть лежить на державній владі. Однак точні обставини його смерті, також як і те, чи піддавався він жорстокому поводженню під час тримання під вартою, не були встановлені.

Заявницею є дружина зниклої людини. Вона була свідком його затримання. Вона нічого про нього не чула протягом більш ніж семи років. Протягом цього періоду заявниця зверталася в різні органи державної влади із запитами про свого чоловіка, як в письмовій формі, так і особисто. Незважаючи на свої зусилля, заявниця так і не отримала правдоподібного пояснення або будь-якої інформації про долю свого чоловіка після його затримання. Відповіді, отримані заявницею, в більшості своїй заперечували відповідальність Держави за його затримання або просто інформували, що слідство триває. У світлі вищевикладеного Суд вважає, що заявниця відчувала і продовжує відчувати емоційний стрес і моральні страждання в результаті зникнення її чоловіка і нездатності з'ясувати, що з ним сталося. Те, як влада реагує на її скарги, слід вважати рівнозначним нелюдському поводженню.

Констатовані порушення: право на життя (ст.2 Конвенції), заборона катування (ст.3 Конвенції), право на свободу та особисту недоторканність (ст.5 Конвенції), право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Ключові слова: душевні страждання, ефективний засіб юридичного захисту, викрадення, визнання особи померлою, право на життя, заборона катування, право на свободу, особиста недоторканність