Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 10 лютого 2011 року

у справі «Насуханови проти Росії»

за заявою № 1572/07

Щодо зобов'язання дотримуватися максимальної сумлінності і оперативності в боротьбі з тяжкими злочинами

Фабула справи: заявники скаржилися, що їх родичі були незаконно затримані та позбавлені життя російськими військовослужбовцями і що державні органи не провели ефективного розслідування в зв'язку з цим вбивством; що в результаті цього вони зазнали душевні страждання і стрес; що вони були позбавлені ефективних засобів захисту щодо вищезазначених порушень.

У період з 14 по 18 лютого 2002 року російські федеральні сили проводили масову спецоперацію в селі Старі Атаги, Чечня. Приблизно о 9.30 ранку 14 лютого 2002 року розпочалося збройне зіткнення між групою бойовиків і російськими військовими. Бойовики сховалися в будинку, розташованому в безпосередній близькості від будинку заявників, і вели стрілянину по військовим. У якийсь момент російські військовослужбовці вбили бойовиків і почали «зачистку» інших будинків у цьому районі. До будинку заявників приїхала група озброєних людей в масках в жовтому камуфляжі на автомашинах УАЗ з замазаними брудом номерами. Перший заявник виглянув у вікно і побачив колону бронетехніки і в тому числі кілька БТР біля його будинку. Військовослужбовці в камуфляжі перевірили документи, що засвідчують особу синів першого заявника, і запитали їх, чи знають вони будь-яких бойовиків. Сини заявника відповіли, що не знають. Військовослужбовці сказали, що необхідно перевірити синів заявників, і забрали третього заявника, М. і М. Н. 16 лютого 2002 року був звільнений третій заявник. Він був жорстоко побитий військовослужбовцями і не міг ходити, тому його несли додому на руках. Все його тіло було в синцях. Опинившись удома, третій заявник розповів, що військовослужбовці три дня його допитували і били, де брати він не знав. 20 лютого 2002 року перший і другий заявники поїхали в село Мескер-Юрт Шалінського району і впізнали там трупи своїх синів. Вони були обгорілими від голови до талії. Перший і другий заявників впізнали своїх синів по взуттю і штанів.

Розслідування почалося вчасно і проводилось ретельно. На перших етапах розслідування прокуратура допитала військовослужбовців військової частини №3179 і призначила проведення балістичної експертизи. Однак на більш пізній стадії слідство у кримінальній справі велося з незрозумілими затримками. Перший заявник, батько загиблих і очевидець їх викрадення, був допитаний в перший раз тільки 27 січня 2004 року. Суд дивує те, що в ситуації, коли були знайдені чотири тіла зі слідами насильницької смерті, така важлива слідча дія, як судово-медична експертиза трупів, була призначена лише через один рік і одинадцять місяців після їх виявлення. Відповідно до даних, представлених Урядом, судово-медичну експертизу тіл так і не було проведено більш ніж за вісім років після злочину. Розслідування зупинялося і відновлювалося кілька разів і були тривалі періоди бездіяльності, коли прокуратура не проводила ніяких оперативно-розшукових заходів. Більш того, слідчі дії не проводилися в період з 15 лютого 2004 року по 18 червня 2009 року, що не могло не позначитися негативним чином на ймовірності встановлення осіб злочинців.

Правове обґрунтування: затримані особи знаходяться в уразливому становищі, і обов'язок влади нести відповідальність за поводження із затриманим повинна виконуватися з особливою суворістю в разі смерті або зникнення такої особи (див. Oрхан проти Туреччини, №25656/94, §326, 18 червня 2002 року). Коли інформація щодо оспорюваних події цілком або головним чином належить до виключного відання держави, як у випадку перебування затриманої особи під контролем влади, виникають підстави для певних припущень щодо причин тілесних ушкоджень або смерті, що наступили в період тримання під вартою. В такому випадку можна вважати, що тягар надання задовільного та переконливого пояснення повинно бути покладено на Державу (див. Салман проти Туреччини, №21986/93, §100, ЄСПЛ 2000-VII). Суд зазначає, що в його практиці вироблений ряд основних принципів, які можна застосувати в ситуаціях, коли він змушений вирішувати завдання встановлення фактів, щодо яких між сторонами є спір, зокрема, коли стикається з заявами про зникнення за статтею 2 Конвенції (див. короткий виклад цих принципів у справі Базоркіна проти Росії, №69481/01, §§103-109, 27 липня 2006 року). Суд зазначає, що в даному випадку має прийматися до уваги поведінка сторін при отриманні доказів (див. Iрландія проти Сполученого Королівства, 18 січня 1978, §161, серія A № 25).

Суд неодноразово вказував, що зобов'язання захищати право на життя, згідно зі статтею 2 Конвенції, передбачене в зв'язку із загальним зобов'язанням держави, згідно зі статтею 1 Конвенції «забезпечити всім в межах своєї юрисдикції права і свободи, визначені в Конвенції», вимагає, в порядку презумпції, проведення ефективного офіційного розслідування в тих випадках, коли люди були вбиті в результаті застосування сили (див. Кайя проти Туреччини, 19 лютого 1998 року, § 86, ЄСПЛ 1998 I). Суттєвою метою такого розслідування є забезпечення ефективної імплементації національного законодавства, що захищає право на життя, і у справах, пов'язаних з участю представників держави або державних органів, залучення їх до відповідальності за смерть, за яку вони повинні нести відповідальність. Таке розслідування повинно бути незалежним, відкритим для доступу сім'ї потерпілого, виконуватися в розумні терміни і зі швидкістю, ефективним в тому сенсі, що воно здатне прийняти рішення, чи було застосування сили в даному випадку виправдане чи ні при таких обставинах або ж воно було незаконним, і надавати достатню частину для відкритого розгляду слідства або його результатів (див. Ґ’ю Джордан проти Сполученого Королівства, №24746/94, §§105-109, ЄСПЛ 2001 III, і Дуглас-Вільямс проти Сполученого Королівства, №56413/00, 8 січня 2002 року).

Висновки: заявники представили докази, достатні за відсутності спростування, що їхні родичі був затримані представниками Держави. Виходячи з відмови Уряду надати документи, які були в його винятковому володінні, або надати будь-які інші правдоподібні пояснення з цього питання, Суд робить висновок, що М. і М. Н., а також третій заявник були затримані 14 лютого 2002 року представниками Держави під час проведення спецоперації. З огляду на обставини цієї справи, де в ході внутрішнього розслідування не були отримані переконливі результати щодо моменту смерті, Суд не вважає за необхідне точно встановлювати конкретний проміжок часу, коли померли родичі заявників. Він вважає за доцільне обмежити свої висновки, що стосуються фактів у даній справі, наступним: М. і М. Н. були заарештовані представниками Держави 14 лютого 2002 року і загинули, перебуваючи в їх руках, не пізніше 18 лютого 2002 року. За відсутності будь-якого виправдання застосування засобів вражаючої сили агентами держави слід зробити висновок, що відповідальність за їх смерть повинна бути покладена на Державу.

Проведене внутрішнє розслідування демонструє небажання держави діяти за власною ініціативою і є порушенням зобов'язання дотримуватися максимальної сумлінності і оперативності в боротьбі з такими тяжкими злочинами, як вбивство і викрадення. Національна влада не провела ефективне кримінальне розслідування обставин смерті М. і М. Н.

Констатовані порушення: право на життя (ст.2 Конвенції), право на свободу та особисту недоторканність (ст.5 Конвенції), право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції), відхилена як необґрунтована в частині порушення заборони катування (ст.3 Конвенції).

Ключові слова: особиста недоторканість, ефективний засіб юридичного захисту, заборона катування, вбивство, викрадення, право на життя, тілесні ушкодження, отримання доказів