Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 28 травня 2020 року

у справі «AVTO ATOM DOO KOCHANI проти Північної Македонії»

за заявою № 21954/16

Щодо відповідальності платника податків за дії контрагента

Фабула справи: Заявник - компанія з обмеженою відповідальністю, що спеціалізується на пасажирському транспорті. Вона була зареєстрована для цілей Закону про податок на додану вартість («Закон про ПДВ») і задекларувала ПДВ за всіма вихідними рахунками-фактурами. ПДВ також був задекларований за вхідними накладними, що дозволило компанії-заявнику періодично здійснювати відрахування від своїх зобов'язань з ПДВ перед державою.

У березні та квітні 2007 року Управління внутрішніх доходів провело аудит компанії-заявника щодо її зобов'язань з ПДВ за 2004 та 2005 роки. Було встановлено, що один з її постачальників - автозаправна станція, яку використовує компанія-заявник (“постачальник”) - не були зареєстровані для цілей ПДВ. Рахунки, видані цим постачальником, містили його податковий номер та мали за ними задекларований ПДВ, тому після сплати їх у повному обсязі компанія-заявник вимагала відповідного утримання ПДВ.

02 травня 2007 року, спираючись на результати аудиту, Управління видало платіжне доручення стосовно компанії-заявника, запровадивши додаткову вимогу щодо ПДВ у розмірі 3,266,792.00 македонських денарів (MKD). Зазначена сума, згідно з ними, незаконно була відрахована із зобов'язання компанії-заявника з ПДВ на підставі рахунків-фактур, виданих постачальником.

Компанія-заявник оскаржила платіжне доручення, але сплатила вищевказану суму кількома партіями протягом 2007 та 2008 років.

Після двох переказів, 28 січня 2015 року його адміністративний позов було відхилено Адміністративним судом (Управлінський суд), який постановив, що компанія-заявник не мала права вимагати відрахування зі свого зобов'язання з ПДВ, враховуючи, що постачальник не був зареєстрований платником ПДВ.

20 жовтня 2015 року Вищий адміністративний суд відхилив апеляційну скаргу компанії-заявника, не знайшовши причин відступати від вищезазначених висновків.

Правове обґрунтування: Суд зазначає, що право компанії-заявника вимагати відрахування від свого зобов'язання з ПДВ склало щонайменше "законне сподівання" на отримання ефективного користування майновим правом, яке становить "володіння", у розумінні першого речення статті 1 Протоколу № 1.

Сторони не заперечують, що ПДВ було задекларовано на рахунках-фактурах, виданих постачальником. Крім того, компанія-заявник сплатила всі вищезазначені рахунки-фактури, ніколи не несла відповідальності за будь-якими податковими правопорушеннями та ніколи іншим чином не порушувала свої зобов’язання щодо звітності з ПДВ.

Компанія-заявник покладалася на рахунки-фактури постачальника, які містили всі необхідні дані, включаючи податковий номер постачальника, і які мали задекларований ПДВ на них. Більше того, компанія-заявник заявила, що дізналася про злочини, вчинені постачальником та подальші провадження проти власника лише під час провадження у Суді, яке не було оскаржене Урядом. Крім того, Суд зауважує, що Уряд також не довів, що компанія-заявник знала або повинна була знати у відповідний час, що постачальник здійснив ухилення від сплати податків.

Висновки: компанія-заявник не мала жодної причини запідозрити постачальника в будь-яких протиправних діях. На підставі вищезазначеного Суд приходить до висновку, що в конкретних обставинах справи компанія-заявник не мала розумно доступних засобів для моніторингу, контролю за забезпеченням відповідності свого постачальника зобов'язанням з ПДВ

Констатовані порушення: право мирно володіти своїм майном (ст. 1 Протоколу №1).

Ключові слова: податкові зобов’язання, відшкодування ПДВ, зобов’язання з ПДВ, відповідальність за дії контрагента