Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 30 січня 2020 року

у справі «Намазов проти Азербайджану»

за заявою № 74354/13

Щодо принципів, які повинні застосовуватися при визначенні санкції за вчинення адвокатами дисциплінарних правопорушень

Фабула справи: Заявник скаржився на те, що позбавлення його права на заняття адвокатською діяльністю було незаконним та порушувало його права, захищені Конвенцією, і що національні провадження були несправедливими.

Заявник був адвокатом та членом Асоціації адвокатів Азербайджану (далі - “ААА”). На момент описуваних подій він був представником R.H., якого звинувачували за статтею 233 (організація або активна участь у діях, що призвели до порушення громадського порядку) Кримінального кодексу в рамках кримінального провадження, порушеного проти ряду людей після їх участі в демонстрації, організованої опозицією. В ході судового розгляду протягом трьох засідань в суді першої інстанції, Заявник вступав у словесну перепалку із суддею. 27 серпня 2011 року суддя постановив ухвалу, якою повідомив ААА про ймовірне порушення адвокатської етики Заявником. Заявнику не було надано копії даної ухвали суду та офіційних стенограм судових засідань. 14 вересня 2011 року дисциплінарна комісія ААА провела засідання, на якому розглянула скаргу судді на Заявника та вирішила направити скаргу на розгляд Президіуму ААА. (далі – Президіум). Спираючись на ухвалу суду від 27 серпня 2011 року та стенограми вищезазначених судових засідань, дисциплінарна комісія визнала, що Заявник порушив вимоги статей Закону «Про адвокатів та адвокатську діяльність». Хоча члени дисциплінарної комісії просили Заявника дати пояснення щодо скарги, поданої проти нього, вони відмовилися надати йому копію ухвали суду. Президіум прийняв рішення направити подання до суду, який постановив позбавити Заявника права на заняття адвокатською діяльністю за порушення адвокатської етики рішенням від 15 грудня 2011 року. Це рішення було залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Правове обґрунтування: в цій справі сторонами не заперечується те, що позбавлення Заявника права на заняття адвокатською діяльністю, яке заважає йому здійснювати адвокатську діяльність, було втручанням у реалізацію його права на повагу до свого приватного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції. Суд поділяє цю позицію (див. Бігаєва проти Греції, №26713/05, §§22-25, 28 травня 2009; Maтееску проти Румунії, №1944/10, § 27, 14 січня 2014). Статтю 8 Конвенції порушуватиме таке втручання, що не може бути виправданим згідно з пунктом 2 статті 8, як здійснюване «відповідно до закону» та яке не переслідуватиме одну або декілька законних цілей, перелічених у цій статті, і не буде «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення поставленої мети або цілей. Сторони не погодилися щодо легітимності мети, яку переслідувало втручання. Суд, однак, підтримує оцінку Уряду в тому, що втручання переслідувало законну мету «запобігання заворушенням», оскільки йдеться про регулювання юридичної професії, яка бере участь у належному здійсненні правосуддя (див. Бігаєва, згадане вище, §31). Втручання буде вважатися «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній потребі», і, зокрема, якщо воно пропорційне легітимній меті, яку переслідує, і якщо причини, які наводять національні органи, для його обґрунтування, є «релевантними та достатніми» (див. Фернандес Мартінес проти Іспанії, №56030/07, §124, ЄСПЛ 2014 (витяги)). Що стосується регулювання юридичної професії, Суд також вважає за необхідне повторити, що належне функціонування судів було б неможливим без відносин, заснованих на довірі та взаємоповазі між різними учасниками правосуддя, на чолі яких є судді та адвокати (див. Боно проти Франції, № 29024/11, §51, 15 грудня 2015). Особливий статус адвокатів надає їм центральне місце в здійсненні правосуддя як посередникам між громадськістю та судами. Ця особлива роль адвокатів, як незалежних професіоналів, у здійсненні правосуддя тягне за собою низку обов'язків, особливо щодо поведінки адвокатів. Хоча на них поширюються обмеження щодо їхньої професійної поведінки: вони мають бути стриманими, чесними та гідними; вони також користуються ексклюзивними правами та привілеями, які можуть різнитися в залежності від юрисдикцій - серед них, як правило, певна свобода аргументації, що використовується в суді (див. Moріс проти Франції, №29369/10, §§132-133, ЄСПЛ 2015). Крім того, професійні асоціації адвокатів відіграють фундаментальну роль у забезпеченні захисту прав людини і тому повинні мати можливість діяти незалежно, а повага до колег по професії та саморегуляція юридичної професії мають першочергове значення (див. Янкаускас проти Литви (№ 2), № 50446/09, §78, 27 червня 2017).

Висновки: Заявник користувався дуже малим обсягом гарантій у дисциплінарних провадженнях. Зокрема, хоча дисциплінарна комісія та Президіум ААА прямо посилаються на ухвалу суду першої інстанції від 27 серпня 2011 року та витяги із стенограм судових засідань, які відбулися 9, 18 та 27 серпня 2011 року, коли вони накладали дисциплінарне стягнення на Заявника, вони відмовили йому у наданні копій цих документів, незважаючи на чіткий запит Заявника з цього приводу. Дисциплінарна комісія також відмовилася заслуховувати свідчення інших адвокатів, які брали участь у вищезазначених слуханнях, перед судом першої інстанції з метою з'ясування подій, що призвели до подання дисциплінарної скарги на Заявника. Що стосується судового провадження по позбавленню Заявника права на заняття адвокатською діяльністю, Суд зазначає, що національні суди не лише не усунули вищезазначені недоліки дисциплінарного провадження, але й не змогли достатньо оцінити пропорційність втручання. Суд вважає за необхідне звернути увагу на Рекомендацію R (2000) 21 Комітету Міністрів державам-членам про свободу професійної діяльності адвокатів, яка чітко зазначає, що принцип пропорційності має бути дотримано при визначенні санкції за вчинення адвокатами дисциплінарних правопорушень. Крім того, суди не навели жодної причини того, чому більш м’яка санкція, така як відсторонення від заняття адвокатською діяльністю на період від трьох місяців до одного року, не могла бути застосована щодо Заявника замість позбавлення його права на заняття адвокатською діяльністю, та не вказали чому менш суворою санкцією не можна було досягнути мети, яка ставилася під час накладення дисциплінарного стягнення на Заявника. Вищевикладені міркування є достатніми для того, щоб Суд міг зробити висновок про те, що підстави, викладені національними судами на підтримку обрання дисциплінарного стягнення Заявникові саме у формі позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю, не були релевантними та достатніми, і що санкція, накладена на Заявника, була непропорційною легітимній переслідуваній меті.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст.8 Конвенції).

Ключові слова: порушення адвокатської етики, позбавлення права, адвокатська діяльність, дисциплінарне провадження