Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 29 березня 2011 року

у справі «Муртазови проти Росії»

за заявою № 11564/07

Щодо негайного вжиття слідчих заходів після повідомлення про злочин

Фабула справи: заявники скаржилися:

1. що їх родич був незаконно затриманий і позбавлений життя військовослужбовцями і що державні органи не провели ефективного розслідування в зв'язку з цим;
2. що в результаті зникнення їх брата, чоловіка і батька, а також у зв'язку з відмовою влади провести сумлінне розслідування цієї події вони зазнали душевні страждання і стрес;
3. що вони були позбавлені ефективних засобів захисту щодо вищезазначених порушень.

Приблизно о 3 годині 30 хвилин вночі 19 листопада 2002 року біля двадцяти чоловік в масках, одягнених в брудну камуфляжну форму і озброєних автоматами, увірвалися в будинок А.М., чоловіка заявниці. Вони говорили російською мовою без акценту. Друга заявниця вирішила, що вони були військовослужбовцями федеральних сил. Вона також зауважила, що вони були або п'яні або знаходилися під дією наркотиків. Військовослужбовці не показали посвідчення. Вони змусили другу заявницю лягти на підлогу і увійшли до кімнати А.М. Коли він попросив їх пояснити свої дії, то військовослужбовці почали лаятись російською мовою. Вони обшукали будинок, поки інші повели другу заявницю і її двох неповнолітніх синів в кімнату, де зв'язали їх липкою стрічкою і закрили. Військовослужбовці пішли з дому і забрали з собою А.М. Пізніше заявниці повідомили сусіди, що бачили в станиці кілька бронетранспортерів в цю ніч.

Заявниця подала офіційну скаргу на викрадення її чоловіка 21 листопада 2002 року. Проте, слідчі не діяли протягом одинадцяти днів після викрадення людини, що сталося за обставин, що загрожували життю і це не могло не позначитися негативно на хід розслідування. Більш того, до цього часу всі журнали реєстрації транспортних засобів, що проходили через контрольно-пропускні пункти, були знищені. Уряд не дав ніяких пояснень цим затримкам. Такі слідчі заходи, як спроба встановити особу військовослужбовців, які чергували на блокпостах, були в перший раз зроблені 23 січня 2007 року, тобто через чотири роки після того, що сталося. Розслідування зупинялося шість разів і триває до теперішнього часу без досягнення результатів. Уряд стверджував, що внутрішніми органами слідства не отримано даних про причетність співробітників Держави до викрадення, що розслідування відповідає вимогам ефективності; на запит Суду матеріали кримінальної справи надані не були.

Правове обґрунтування: затримані особи знаходяться у вразливому становищі, і обов'язок влади тримати відповідь за поводження із затриманим повинна виконуватися з особливою суворістю в разі смерті або зникнення такої особи (див. Oрхан проти Туреччини, №25656/94, §326, 18 червня 2002 року). Коли інформація про оспорювані події цілком або головним чином належить до виключного відання держави, як у випадку перебування затриманої особи під контролем влади, виникають підстави для певних припущень щодо причин тілесних ушкоджень або смерті, що наступили в період тримання під вартою. В такому випадку можна вважати, що тягар надання задовільного та переконливого пояснення повинен бути покладений на Державу (див. Салман проти Туреччини, №21986/93, §100, ЄСПЛ 2000-VII). Суд неодноразово вказував, що зобов'язання захищати право на життя, згідно зі статтею 2 Конвенції, передбачене в зв'язку із загальним зобов'язанням держави, згідно зі статтею 1 Конвенції, «забезпечити всім в межах своєї юрисдикції права і свободи, визначені в Конвенції», вимагає, в порядку презумпції, проведення ефективного офіційного розслідування в тих випадках, коли люди були вбиті в результаті застосування сили (див. МакКанн та інші проти Сполученого Королівства, 27 вересня 1995 року, серіяА №324, §161). Суттєвою метою такого розслідування є забезпечення ефективної імплементації національного законодавства, що захищає право на життя, і у справах, пов'язаних з участю представників держави або державних органів, залучення їх до відповідальності за смерть, за яку вони повинні нести відповідальність. Таке розслідування повинно бути незалежним, відкритим для доступу сім'ї потерпілого, виконуватися в розумні терміни і зі швидкістю, ефективним в тому сенсі, що воно здатне прийняти рішення, чи було застосування сили в даному випадку виправдане чи ні при таких обставинах або ж воно було незаконним, і надавати достатню частину для відкритого розгляду слідства або його результатів (див. Ґ’ю Джордан проти Сполученого Королівства, №24746/94, §§105-109, 4 травня 2001; і Дуглас-Вільямс проти Сполученого Королівства, №56413/00, 8 січня 2002 року).

Той факт, що велика група озброєних людей у формі могла вільно пересуватися по станиці Наурській на військових машинах і здійснити арешт людини в його будинку, рішуче доводить твердження заявників про те, що саме співробітники Держави викрали А.М. Родич заявників повинен вважатися померлим після його безвісного затримання представниками Держави. За відсутності будь-якого виправдання застосування засобів ураження агентами держави, слід зробити висновок, що відповідальність за його смерть повинна бути покладена на Державу.

Обидві сторони стверджували, що розслідування у справі було порушено 2 грудня 2002 року, тобто через два тижні після викрадення родича заявників.

Висновки: ряд важливих слідчих заходів було проведено зі значною затримкою. Слідчі заходи могли дати значимі результати, якщо були б вжиті негайно після того, як влада була повідомлена про злочин, і як тільки було порушено розслідування. Затримка в їх здійсненні, якій в даному випадку немає пояснень, не тільки демонструє небажання держави діяти за власною ініціативою, але є порушенням зобов'язання дотримуватися максимальної сумлінності і оперативності в боротьбі з такими тяжкими злочинами. Заявники не отримували інформацію про всі слідчі заходи у справі і, таким чином, слідчі органи не забезпечили необхідного рівня громадського контролю над ходом розслідування і захисту законних інтересів найближчих родичів. Розслідування у справі зупинялося і відновлювалося кілька разів і були тривалі періоди бездіяльності, коли прокуратура не здійснювала ніяких оперативно-розшукових заходів. Такий спосіб ведення слідства міг мати тільки негативний вплив на можливість встановлення осіб злочинців.

Констатовані порушення: право на життя (ст.2 Конвенції), заборона катування (ст.3 Конвенції), право на свободу та особисту недоторканність (ст.5 Конвенції), право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Ключові слова: ефективний засіб юридичного захисту, душевні страждання, особиста недоторканність, право на свободу, заборона катування, тілесні ушкодження, позбавлення життя