Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 17 квітня 2012 року

у справі «Естамірова проти Росії»

за заявою № 27365/07

Щодо необхідності вжиття невідкладних заходів для забезпечення ефективності розслідування злочинів проти життя

Фабула справи: заявниця скаржилася, що її чоловік був позбавлений життя російськими військовослужбовцями і що державні органи не провели ефективного розслідування в зв'язку з цим; що в результаті вбивства її чоловіка і байдужості влади, вона зазнала душевних страждань; що вона була позбавлена ефективних засобів захисту щодо даних порушень.

Близько 17 години 5 січня 2001 року автоколона 70-го мотострілецького полку проходила по трасі Гудермес-Аргун через село Аргун, Чечня. Приблизно о 17 годині 30 хвилин військові йшли поблизу с перехрестям Гудермеської вулиці і Степового провулка в Аргуні, де між військовослужбовцями і невстановленими особами, які намагалися напасти на військових, сталася перестрілка. А.Е., чоловік заявниці, в ході даної перестрілки був поранений в голову і помер в лікарні. 16 травня 2001 року міська лікарня видала медичний висновок про смерть А.Е.. згідно з яким, причиною його смерті було "... тупе проникаюче поранення лівої лобної ділянки голови ..., отримане в ході обстрілу федеральних збройних сил ..." Згідно довідки про причину смерті, А.Е. «... був убитий під час обстрілу федеральних сил ... Діагноз: тупе проникаюче поранення лівої лобної області голови, травма не сумісна з життям ... » 6 січня 2001 року було порушено кримінальну справу за фактом завдання смерті А.Е. з необережності. Були допитані свідки, проте очевидців смерті А.Е. встановлено не було. В січні 2001 року були проведені судово-медична експертиза. 6 березня 2001 року заявниця була визнана потерпілою в кримінальній справі. Розслідування неодноразово зупинялося та відновлювалося, залишається на даний час не завершеним, жодних результатів у встановленні винних осіб досягнуто не було.

Уряд не заперечував версію подій, як вона була представлена заявницею, вказавши, що чоловік заявниці був вбитий 5 січня 2001 року в ході перестрілки між колоною військовослужбовців і невстановленими особами. Надавши копії матеріалів кримінальної справи, Уряд, крім того, зазначив, що в ході розслідування так і не вдалося встановити осіб, які вчинили вбивство А.Е., але слідство все ще триває. Слідчі органи вживають всіх можливих заходів для розкриття злочину.

Правове обґрунтування: Суд з увагою ставиться до дотримання принципу субсидіарності і визнає, що він повинен бути обережний в прийнятті на себе ролі суду першої інстанції, діючи таким чином тільки в тих випадках, коли обставини конкретного справи роблять це неминучим (див. рішення МакКерр проти Сполученого Королівства, №28883/95, 4 квітня 2000 року). Проте, коли висуваються звинувачення за статтею 2 Конвенції, Суд повинен піддати позбавлення життя самому ретельному дослідженню, враховуючи не тільки дії співробітників державних органів, але також і всі навколишні обставини (див. МакКанн та інші проти Сполученого Королівства, 27 вересня 1995 року, §§146-147, Series A, №324; і Aвшар проти Туреччини, №25657/94, §391, ЄСПЛ 2001 VII (витяги)). Що стосується спірних фактів, Суд повторює позицію, сформовану в його судовій практиці, згідно з якою при оцінці доказів використовується стандарт доведення «поза розумним сумнівом» (див. Aвшар проти Туреччини, цит. вище, §282). Досягнення такого стандарту доведення може бути наслідком співіснування досить сильних, ясних і узгоджених один з одним висновків з наявних фактів або схожих неспростовних презумпцій щодо факту. У цьому контексті має братися до уваги поведінка сторін при отриманні доказів (див. Taніш та інші проти Туреччини, №65899/01, §160, ЄСПЛ 2005-VIII).

Суд багато разів вказував, що обов'язок захищати право на життя відповідно до статті 2 Конвенції означає, що має бути проведено ефективне офіційне розслідування в будь-якій формі всіх випадків загибелі людей в результаті застосування сили. Судом вироблений ряд керівних принципів, які повинні бути дотримані при проведенні розслідування, щоб воно відповідало вимогам Конвенції (див. узагальнений виклад цих принципів у справі Базоркіна проти Росії, №69481/01, §§117-119, 27 липня 2006 року).

Уряд виконав зобов'язання співпрацювати з Судом і представив Суду копії матеріалів кримінального розслідування. З представлених документів випливає, що чоловік заявниці був убитий в результаті перестрілки між невідомими особами і військовою колоною і що не було ні очевидців події, ні речових доказів того, що куля, яка стала причиною смерті А.Е., була випущена зі зброї, що належала військовослужбовцю або невстановленій особі. За цих обставин Суд не вважає за можливе зробити висновок, що чоловік заявниці був застрелений російськими федеральними силами. В цій справі немає доказів на підтримку тверджень заявниці про те, що збройні сили несуть відповідальність за смерть її чоловіка і про те, що тягар доведення має бути покладено на Уряд. З цієї причини і тому, що не був дотриманий необхідний стандарт доведення «поза розумним сумнівом» щодо відповідальності агентів Держави за смерть А.Е., Суд не знаходить порушення Статті 2 Конвенції в її матеріальній частини.

У цій справі за фактом смерті А.Е. проводилося кримінальне розслідування. Далі Суд повинен оцінити обсяг проведених слідчих заходів. Розслідування за фактом смерті А.Е. припинялося три рази, і кожного разу постанову про зупинення скасовували наглядаючі прокурори як необґрунтовану і передчасну. Прокурори вказували на недоліки кримінального процесу і доручали для виправлення становища вжити заходів, які не були виконані слідчими органами. З цих доручень з'ясовується, що слідчі не могли провести такі елементарні кроки, як допит начальника військової колони і старших водіїв про обставини справи, а також допит військовослужбовців 70-го мотострілецького полку, які брали участь у військовій колоні, незважаючи на наявність інформації про те, що полк дислокувався в Шалі в 2004 році. Зрозуміло, що такі заходи повинні були бути прийняті або на самому початку розслідування або незабаром після отримання відповідної інформації. З представлених документів випливає, що ряд важливих кроків, наприклад, балістичні експертизи та ідентифікація використаної вогнепальної зброї не було проведено навіть в кінці жовтня 2009 року, і що слідчі були повідомлені про недоліки розслідування. Хоча заявниця була визнана потерпілою у кримінальній справі, вона отримала тільки інформацію про зупинення та відновлення розслідування, але не про інші заходи у справі.

Висновки: слідчі органи не забезпечили необхідний рівень суспільного контролю над ходом розслідування і захист законних інтересів найближчих родичів. Розслідування у справі зупинялося і відновлювалося кілька разів і були тривалі періоди бездіяльності в ході слідства. У світлі вищесказаного Суд вважає, що влада не провела ефективного кримінального розслідування обставин вбивства А.Е. в порушення процесуальної частини Статті 2.

Констатовані порушення: право на життя, в частині не проведення ефективного розслідування обставин вбивства (ст.2 Конвенції), право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції), відсутнє порушення права на життя в матеріальній частині ст.2 Конвенції, частину скарги щодо заборони катування відхилено.

Ключові слова: ефективний засіб юридичного захисту, душевні страждання, заборона катування, вбивство з необережності, тягар доведення, визнання потерпілим