Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 18 грудня 2012 року

у справі «Аслаханова та інші проти Росії»

за заявою № 2944/06

Щодо відповідності кримінального розслідування критеріям необхідного стандарту ефективності

Фабула справи: заявники стверджували, що вісім їх родичів були затримані в різні дні в період з 2002 по 2004 роки в Грозному або Грозненському районі співробітниками Держави і що влада не провела ефективного розслідування в зв'язку з цим; що вони зазнали душевні страждання в результаті зникнення їх родичів і незаконного позбавлення їх волі; що не мали ефективних засобів юридичного захисту щодо даних порушень.

Заявниця мешкала в Урус-Мартані, Чечня разом з чоловіком, А.А., та їх двома доньками. 10 березня 2002 року велика група озброєних військовослужбовців, приблизно 50 осіб в камуфляжній формі, проводили спецоперацію в Грозному, де в той час працював А.А. Військовослужбовці використовували БТРи (бронетранспортери) і військові машини марки УРАЛ, на яких не було реєстраційних номерів. Вони заходили в будинки, обшукували їх і затримали А.А. Заявниця не є очевидцем викрадення її чоловіка, але надала свідчення свідків викрадення А.А. Вона відразу звернулася з письмовими скаргами в різні органи влади та прокуратуру. 19 серпня 2002 року прокуратура порушила кримінальну справу, в цей же день заявниця була визнана потерпілою у кримінальній справі. Розслідування зупинялося кілька разів. Уряд відмовився надати будь-які документи з матеріалів справи. 19 вересня 2005 року суд задовольнив скаргу заявниці щодо неефективності розслідування, доручив владі відновити розслідування у кримінальній справі і надати заявниці копії деяких процесуальних документів. 11 березня 2003 року А.А. було визнано безвісно відсутнім.

Правове обґрунтування: згідно прецедентної практики Суду, заявник робить твердження, достатнє за відсутності спростування (prima facie), і наводить відповідні докази. Якщо у відповідь на ці заяви Уряд не розкриває найважливіші документи, необхідні для встановлення фактів, чи не надає інші задовільні і переконливі пояснення, то це призводить Суд до відповідних певних висновків (див. Варнава та інші проти Турції, №16064/90, 18 вересня 2009 року, § 184). На Уряд покладається обов'язок дати вичерпне пояснення за фактами травм і смертей, що сталися з особами, які перебували під вартою (див. Рібіч проти Австрії, №336, Серія А, 4 грудня 1995 року, §32, і Aвшар проти Туреччини, №25657/94, 10 липня 2001 року, §283). Суд неодноразово робив висновки про те, що зниклий безвісти чоловік може бути визнаний померлим. Презумпція смерті не є автоматичною і досягається тільки в результаті вивчення обставин справи, при чому істотним елементом є період з того моменту, коли людину бачили живою або отримували про неї звістки (див. Варнава, цит. вище, §143). В умовах конфлікту, якщо когось затримують невстановлені агенти держави, а потім факт затримання не визнається, то це можна розглядати як загрозливу для життя ситуацію (див. Базоркіна проти Росії, №69481/01, 27 липня 2006 року; Iмакаєва проти Росії, №7615/02, ЄСПЛ 2006-XIII). Суд зробив висновки про презумпцію смерті при відсутності будь-яких достовірних звісток про людину, яка зникла безвісти від чотирьох з половиною років (див. Iмакаєва, цит. вище, §155) до десяти років.

Обов'язок гарантувати право на життя, передбачена статтею 2 Конвенції, має на увазі здійснення - в будь-якій формі - ефективного офіційного розслідування у випадках заподіяння смерті в результаті застосування сили. Суд розробив цілу низку керівних принципів, яких слід дотримуватися при розслідуванні відповідно до вимог Конвенції. Для того, щоб розслідування незаконного вбивства агентами Держави було ефективним, як правило, особи відповідальні за проведення розслідування, повинні бути незалежні від тих, хто має відношення до даної справи (див. Огур проти Туреччини, №21954/93, §§91-92, ЄСПЛ 1999 III). Розслідування повинно бути ефективним, тобто здатним встановити обставини того, що сталося, привести до висновку про виправданість застосування сили в цих обставинах і привести до встановлення винних осіб та їх покарання. Дане зобов'язання держави пов'язано не з гарантуванням результату, а з вжиттям достатніх заходів. Влада повинна вжити необхідних заходів, наявних в її розпорядженні для забезпечення доказів у справі, в тому числі, показань свідків і речових доказів. У цьому контексті передбачаються вимоги своєчасності і розумності розслідування. Будь-який недолік, допущений при здійсненні розслідування, який може позначитися на можливості встановлення причини смерті або визначення відповідальної особи, ставить питання про невідповідність розслідування критеріям необхідного стандарту ефективності (див. Леонідіс проти Греції, №43326/05, §68, 8 січня 2009 року). Крім того, інформація про хід розслідування повинна бути доступна для членів сім'ї в обсязі, необхідному для захисту їх законних інтересів. Також повинен бути забезпечений достатній рівень громадського контролю над слідством, який може змінюватися від випадку до випадку (див. Варнава, цит. вище, § 191). Зникнення є особливим феноменом і характеризується триваючим станом невизначеності і безвідповідальності, при якому належна інформація відсутня або навіть дані про подію навмисно приховуються і заплутуються. Така ситуація дуже часто триває протягом довгого часу, продовжуючи страждання родичів зниклої особи. І в зв'язку з цим процедурні зобов'язання будуть, ймовірно, зберігатися до тих пір, поки невідома доля людини, яка зникла безвісти; явна нездатність влади провести необхідне розслідування буде розглядатися як триваюче порушення. Ця вимога зберігається навіть в тих випадках, коли в кінцевому підсумку передбачається факт смерті (див. Варнава, цит. вище, §148).

Висновки: Суд вважає встановленим, що А.А. був затриманий агентами держави 10 березня 2002 року. У зв'язку з відсутністю будь-яких відомостей про нього з цього часу і враховуючи, що таке затримання є загрозливою для життя ситуацією, Суд також вважає, що А.А. повинен вважатися померлим після його невизнаного затримання. Владою не було проведено ефективне кримінальне розслідування обставин зникнення А.А. Більш конкретно, щодо зникнень, які мали місце в Чечні і Інгушетії в період з 1999 по 2006 роки, суд раніше вже визначив такі загальні недоліки в ході внутрішнього розслідування: затримки в порушенні кримінальної справи і прийнятті основних слідчих дій; тривалі періоди бездіяльності, непроведення особливо важливих слідчих заходів, в першу чергу спрямованих на встановлення і допит військових і співробітників спецслужб, які могли б бути свідками або брали участь у викраденні, непритягнення до співпраці військових прокурорів навіть в тих випадках, коли було достатньо доказів причетності військовослужбовців до злочину; нездатність простежити пересування транспортних засобів, їх приналежність і проходження через військові блокпости; затримки у винесенні постанов про статус потерпілих стосовно родичів зниклих і не забезпечення громадського контролю, шляхом повідомлення найближчих родичів про важливі слідчі дії і не надання їм доступу до результатів розслідування. У багатьох таких випадках суд зазначив, що комплекс подібних факторів вказує на не ефективність кримінального розслідування, і, таким чином, встановив, що внутрішні засоби правового захисту, потенційно доступні для жертв, виявилися марними.

Констатовані порушення: право на життя (ст.2 Конвенції), заборона катування (ст.3 Конвенції), право на свободу та особисту недоторканність (ст.5 Конвенції), право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Ключові слова: душевні страждання, ефективний засіб юридичного захисту, викрадення, визнання особи померлою, забезпечення доказів