Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 27 вересня 2011 року

у справі «Бексултанова проти Росії»

за заявою № 31564/07

Щодо неприпустимості порушення державою зобов'язання дотримуватися сумлінності і оперативності у боротьбі з тяжкими злочинами

Фабула справи: Заявниця скаржилася на те, що її син зник після затримання російськими військовослужбовцями і що державні органи не провели ефективного розслідування за фактом його зникнення; що в результаті зникнення її сина і відмови влади провести сумлінне розслідування цієї події, вона зазнала душевних страждань і стрес; також стверджувала, що її син був затриманий в порушення гарантій відповідно до статті 5 Конвенції; також скаржилася, що була позбавлена ефективних засобів захисту щодо вищезазначених порушень.

6 липня 2003 року прокуратурою була порушена кримінальна справа по обвинуваченню Т.Б. за скоєння злочинів, в тому числі зберігання зброї, тероризм, напад на співробітника правоохоронних органів. Т.Б. заперечував висунуті звинувачення та мав намір прийти до прокуратури. 2 жовтня 2004 року співробітник міліції прийшов до помешкання Заявниці та запросив Т.Б. проїхати з ним до прокуратури для відібрання показань. Вони разом вирушили в автомобілі УАЗ. Наступна інформація відома зі слів свідків. Близько 12 години збройні люди в камуфляжній формі, які пересувалися на кількох бронетранспортерах і воєнізованих машинах марки УАЗ, зупинили автомобіль і затримали Т.Б., декілька разів поранивши його з вогнепальної зброї. Заявниця стверджувала, що, поза розумних сумнівів, Т.Б. був викрадений і вбитий співробітниками Держави. 8 жовтня 2004 року Заявницею були подані скарги про викрадення сина до різних органів влади. Проте, слідчі заходи, вжиті владою у зв'язку з цим, були явно недостатніми і поверхневими. Більш того, вона ніколи не мала доступу до матеріалів кримінальної справи і тому не могла ефективно оскаржити будь-які дії або бездіяльність слідчих органів, навіть якщо б вона хотіла це зробити. У будь-якому випадку нездатність влади адекватно відреагувати на її скарги в розумні терміни призвела до того, що проведення ряду слідчих дій виявилося неможливим.

Уряд стверджував, що національні органи влади не порушували окреме розслідування за фактом зникнення Т.Б., так як він знаходився в розшуку у зв'язку з кримінальною справою, порушеною проти нього. Уряд відмовився представити Суду копії всіх матеріалів кримінальної справи без надання пояснень.

Правове обґрунтування: в світлі важливості того захисту, яку гарантує стаття 2, Суд повинен піддавати всі випадки позбавлення життя особливо ретельному вивченню, враховуючи не тільки дії агентів держави, а й супутні обставини (див. МакКанн та інші проти Сполученого Королівства, постанова від 27 вересня 1995 року, серія А № 324, стор. 45-46, §§ 146-147 і Авшар проти Туреччини, №. 25657/94, § 391, ЄСПЛ 2001 VII (витяги)). Затримані особи знаходяться в уразливому становищі, і обов'язок влади - нести відповідальність за поводження із затриманим - повинен виконуватися з особливою суворістю в разі смерті або зникнення такої особи (див. Oрхан проти Туреччини, №25656/94, §326, 18 червня 2002 року). Стаття 2, що гарантує право на життя і встановлює обставини, при яких може бути виправдано позбавлення життя, є одним з найбільш фундаментальних положень Конвенції, яке не може бути об'єктом часткового скасування. Суд неодноразово вказував, що зобов'язання захищати право на життя, згідно зі статтею 2 Конвенції, передбачене в зв'язку із загальним зобов'язанням держави відповідно до статті 1 Конвенції «забезпечити всім в межах своєї юрисдикції права і свободи, визначені в Конвенції», вимагає, в порядку презумпції, проведення ефективного офіційного розслідування в тих випадках, коли люди були вбиті в результаті застосування сили (див. МакКанн та інші, цит. вище, §161, і Кайя проти Туреччини, постанова від 19 лютого 1998, §86). Суттєвою метою такого розслідування є забезпечення ефективної імплементації національного законодавства, що захищає право на життя, і, в справах, пов'язаних з участю представників держави або державних органів, притягнення їх до відповідальності за смерть, за яку вони повинні нести відповідальність. Таке розслідування повинно бути незалежним, відкритим для доступу сім'ї потерпілого, виконуватися в розумні терміни і швидкістю, ефективним в тому сенсі, що воно здатне прийняти рішення, чи було застосування сили в даному випадку виправдане чи ні при таких обставинах або ж воно було незаконним, і надавати достатню частину для відкритого розгляду слідства або його результатів (див. Ґю Джордан проти Сполученого Королівства, № 24746/94, §§105-109, від 4 травня 2001 р.; і Дуглас-Вільямс проти Сполученого Королівства, № 56413/00, від 8 січня 2002 р.).

Суд зазначає, що слідчі органи отримали скаргу Заявниці про викрадення сина 17 жовтня 2004 року. Проте перша постанова, в якій йшлося про те, що твердження Заявниці повинні бути перевірені, була винесена 19 січня 2005 року, тобто більш ніж через три місяці після ймовірного зникнення. Дана затримка як така здатна була вплинути на ефективність розслідування викрадення людини при загрожують життю обставин, де критично важливі дії повинні були робитися в перші дні після того, що сталося. На думку Суду, особливе занепокоєння викликає сам факт відмови влади дотримуватися своїх зобов'язань в частині проведення ефективного розслідування, що має на увазі оперативність, згідно зі статтею 2 Конвенції. Крім того, Суд зазначає, що перші слідчі дії за скаргою про зникнення доручено було провести лише 26 січня 2005 року, тобто через понад три місяці після того, як слідчі отримали скаргу Заявниці. Допит Заявниці був проведений з тим же тримісячним запізненням, чому Уряд не дав жодних пояснень. На думку Суду, затримки із здійсненням цих дій, яким в даному випадку немає пояснень, є порушенням зобов'язання дотримуватися максимальної сумлінності і оперативності в боротьбі з такими тяжкими злочинами (див. Пол та Одрі Едвардс проти Сполученого Королівства, № 46477/99, §86, ECHR 2002 II). Крім того, з'ясовується, що ряд найважливіших слідчих дій не було проведено зовсім. Очевидно, що ці заходи призвели б до значних результатів, якби були зроблені слідчими органами, як і належить, тобто відразу після того, як влада була повідомлена про скоєний злочин.

Висновки: син Заявниці повинен вважатися померлим після його безвісного затримання представниками Держави. За відсутності будь-якого виправдання застосування засобів вражаючої сили агентами держави слід зробити висновок, що відповідальність за його смерть повинна бути покладена на Державу. У зв'язку з цим Суд робить висновок, що стосовно Т. Б. має місце порушення статті 2 Конвенції. Владою не було проведено ефективне кримінальне розслідування обставин зникнення Т.Б. в порушення процесуальної частини Статті 2.

Констатовані порушення: право на життя (ст.2 Конвенції), заборона катування (ст.3 Конвенції), право на свободу та особисту недоторканність (ст.5 Конвенції), право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Ключові слова: зберігання зброї, тероризм, викрадення, доступ до матеріалів кримінальної справи, слідчі органи, розумні терміни