Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 28 червня 2011 року

у справі «Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства»

за заявами № 8319/07 та іншими

Щодо неприпустимості депортації особи до країни, де їй загрожує реальна небезпека піддатися жорстокому поводженню

Фабула справи: Заявники стверджували, що в разі повернення в Сомалі їм загрожуватиме реальна небезпека жорстокого поводження.

Перший заявник, С., громадянин Сомалі, який народився в 1987 році і на даний момент утримується під вартою в Центрі тимчасового тримання іммігрантів. 30 вересня 2003 року він таємно в'їхав в Сполучене Королівство за фальшивими проїзними документами. 3 жовтня 2003 року він попросив притулку на тій підставі, що, будучи членом Реер-Хамар, субклана клану меншини Ахансі, він піддавався переслідуванням з боку бойовиків клану Хавійе, які вбили його батька і сестру, а його самого важко поранили. В результаті, живих родичів в Сомалі у нього не залишилося. Клопотання Заявника про надання притулку, а згодом і апеляція на відмову були відхилені, оскільки суд дійшов висновку, що розповідь Заявника не заслуговує на довіру. З жовтня 2005 року по липень 2007 року Заявника було визнано винним та засуджено п’ять разів за скоєння злочинів, зокрема, сім крадіжок зі зломом, нечесне заволодіння майном, погрози вбивством тощо. 15 липня 2006 року першому Заявнику було вручено рішення про винесення наказу про депортацію, в якому було зазначено тяжкість його злочинів і необхідність захисту населення від серйозної злочинності та її наслідків, а згодом був підписаний наказ. Апеляції на обидва акти були відхилені. 27 лютого 2007 року Суд відповідно ухвалив стосовно першого Заявника забезпечувальні заходи, щоб запобігти його видворенню в Сомалі до того, як Суд розгляне його скаргу.

Другий Заявник, Е., - громадянин Сомалі, який народився в 1969 р і на даний момент утримується під вартою в Центрі тимчасового тримання іммігрантів. Його батько, високопоставлений офіцер армії при режимі Барре, в 1988 році був призначений військовим аташе Посольства Сомалі в Лондоні. Другий Заявник приїхав до батька в Сполучене Королівство 18 жовтня 1988 року. Після смерті батька в квітні 1989 року другий Заявник подав клопотання про надання притулку і 31 жовтня 1989 року був визнаний біженцем та отримав посвідку на проживання на термін до 31 жовтня 1993 року. 7 січня 1994 році йому був виданий безстроковий вид на проживання в Сполученому Королівстві. З червня 1992 року по червень 2004 року другий Заявник був засуджений дев’ять разів за вчинення злочинів, зокрема, крадіжок, грабежів, збуту наркотиків класу А (кокаїну і героїну), тощо. 21 червня 2006 року було прийнято рішення видати наказ про депортацію, який був підписаний 8 січня 2007 року, а 6 березня 2007 році йому було вручено вказівки про видворення. 14 березня 2007 року він зажадав застосування до нього забезпечувальних заходів для запобігання його видворення до закінчення розгляду його скарги Судом, і такі заходи були застосовані.

Правове обґрунтування: згідно з усталеною судовою практикою, Договірні Сторони мають право, відповідно до міжнародного права і з урахуванням своїх договірних зобов'язань, в тому числі по Конвенції, контролювати в'їзд, проживання і висилку іноземців («Юнер проти Нідерландів», №46410/99, §54; «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства» постанова від 28 травня 1985 року, серія А, № 94, стор.34, §67; «Буліфа проти Франції», постанова від 21 жовтня 1997 року, ст.2264, §42). Право на політичний притулок також не передбачено ні Конвенцією, ні Протоколами до неї. Разом з тим, висилка державою-учасницею Конвенції може викликати питання за ст. 3 і, отже, питання про відповідальність цієї держави за Конвенцією, якщо існують серйозні підстави вважати, що в разі депортації цій особі загрожує реальна небезпека піддатися ставленню, що суперечить ст. 3. У такому разі ст. 3 передбачає зобов'язання не депортувати особу в таку країну («Сааді проти Італії», № 37201/06, §125, 28 лютого 2008 р.).

Оскільки заборона тортур і нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання носить абсолютний характер, незалежно від поведінки жертв, то характер правопорушення, імовірно вчиненого Заявниками, не має значення для цілей ст. 3 (див. рішення у справі «Чаха проти Сполученого Королівства», постанова від 15 листопада 1996 року, збірник звітів, 1996 V, §79; і вищезгадану справу «Сааді проти Італії», §127). Отже, поведінка Заявників, якою би небажаною або небезпечною вона не була, не може братися до уваги («Сааді проти Італії» [БП], §138). Оцінка наявності істотних підстав вважати, що заявник піддається реальній небезпеці, неминуче вимагає оцінки Судом умов в приймаючій країні за нормами стю 3 Конвенції («Маматкулов і Аскаров проти Туреччини», №№ 46827/99 і 46951/99, § 67, ЄСПЛ 2005-I). Ці норми передбачають, що жорстоке поводження, з яким, за твердженням заявника, він зіткнеться в разі повернення, має досягти певного мінімального рівня, щоб потрапити під дію ст. 3. Оцінка цього носить відносний характер, оскільки проводиться з урахуванням всіх обставин справи («Хілал проти Сполученого Королівства», № 45276/99, §60, ЄСПЛ 2001 II). Внаслідок абсолютного характеру гарантованого права ст. 3 Конвенції може також застосовуватися в разі, якщо небезпека походить від осіб або груп осіб, які не є державними посадовими особами. При цьому, однак, необхідно довести, що небезпека реальна і що держава, що приймає не здатна усунути її, надавши належний захист (справа «HLR проти Франції», постанова від 29 квітня 1997 року, Збірник звітів, 1997. -III, § 40).

Висновки: ситуація загального насильства в Могадішо досить напружена і сприяє тому, щоб Суд міг зробити висновок про те, що будь-яка повернена особа піддасться реальній небезпеці жорстокого поводження, що суперечить ст. 3, з однієї лише причини своєї присутності там, якщо тільки не можна продемонструвати, що дана особа має досить хороші зв'язки з впливовими суб'єктами в місті для того, щоб отримати у них захист. Проте, ст. 3 не заважає Договірним Державам розглядати альтернативу втечі всередині країни, за умови, що повернена особа може доїхати в інший район, отримати туди допуск і оселитися там, не піддаючись реальній небезпеці жорстокого поводження, що суперечить ст. 3. У цьому відношенні Суд визнає, що в південній і центральній частинах Сомалі можуть бути райони, де повернена особа не обов'язково піддасться реальній небезпеці жорстокого поводження, що суперечить ст. 3, виключно внаслідок ситуації загального насильства. Разом з тим, в контексті Сомалі Суд вважає, що цей висновок може мати силу лише в тому випадку, якщо у заявника є тісні родинні зв'язки у відповідному районі, де він може реально знайти притулок. Якщо у нього таких зв'язків немає або якщо у нього є такі зв'язки в районі, куди він не може безпечно доїхати, то Суд вважає за можливе, що йому довелося б звертатися до табору ВПЛ або біженців.

Тому Суд доходить висновку про те, що видворення заявників в Могадішо порушить їх права за ст. 3 Конвенції.

Констатовані порушення: заборона катування (ст.3 Конвенції).

Ключові слова: надання притулку біженцям, гарантування заборони тортур, тимчасове тримання осіб перед видворенням, оцінка законності видворення