Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 09 квітня 2019 року

у справі «В.Д. та інші проти Росії»

за заявою № 72931/10

Щодо відсутності сприяння органів влади у підтриманні контактів дитини та колишнього опікуна

Фабула справи: заявники скаржилися на рішення національних органів влади про повернення дитини до своїх біологічних батьків, припинення її опіки і відмову у підтримці контакту з дитиною.

Перша заявниця була або є опікуном інших семи заявників, у тому числі і хлопчика, який перебував під її опікою з 2001 року по 2010 рік. Так, одразу після народження в нього було діагностовано декілька серйозних захворювань, тому перші 8 місяців свого життя він провів у лікарні. Оскільки його батьки вважали, що не зможуть забезпечити належного догляду за дитиною, вони домовилися з першою заявницею про опіку їхньої дитини, зважаючи на те, що перша заявниця мала кваліфікацію в галузі медицини та педіатрії. Рішенням суду першу заявницю було призначено опікуном. У рішенні зазначалося про неможливість батьків забезпечити належний догляд, в результаті чого вони надали письмову згоду на призначення першої заявниці опікуном.

У 2007 році біологічні батьки висловили своє бажання повернути дитину, оскільки стан здоров’я дитини покращився та був стабільним. Перша заявниця відмовилася повернути хлопчика і розпочала судовий процес щодо позбавлення батьків батьківських прав. Суд першої інстанції відхилив заяву першої заявниці; відповідне рішення суду було підтримане судом апеляційної інстанції.

Суд першої інстанції відхилив клопотання батьків про повернення їм сина, зазначивши, що в інтересах дитини – залишатись разом із першою заявницею. У невстановлену дату біологічні батьки звернулися до суду із заявою про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною. Суд першої інстанції задовольнив клопотання батьків і встановив, що побачення мають відбуватися щоп’ятниці з 16:30 до 17:30 у будинку першої заявниці та щонеділі з 14:00 до 16:00 у будинку батьків у присутності першої заявниці.

Надалі батьки ініціювали судовий процес з метою повернення дитини. У ході судового розгляду неодноразово досліджувались матеріали контактних сесій батьків та дитини за участю психологів, під час яких було встановлено, що батьки змогли налагодити взаємний контакт з дитиною, проявляли справжню турботу та любов до неї. Суд задовольнив заяву батьків про повернення. Перша заявниця оскаржувала рішення суду, проте її скарга була залишена без задоволення.

У подальшому перша заявниця звернулася до суду з позовом від свого імені та від імені інших заявників проти батьків хлопчика, оскільки останні перешкоджали у підтримці контакту заявників з дитиною. Проте заявникам було відмовлено у будь якому спілкуванні. Суди не взяли до уваги аргументи першої заявниці про те, що між ними було встановлено тісний контакт, та зазначили, що відповідно до положень внутрішнього законодавства лише члени сім`ї та близькі родичі можуть клопотати про підтримку спілкування з дитиною.

Правове обґрунтування: анулювання опіки заявниці, і передача дитини до його біологічних батьків являє собою втручання в право заявників на повагу їхнього сімейного життя, гарантоване ст.8 Конвенції.

Суд приймає аргумент Уряду про те, що оспорювані заходи мали підставу в національному праві, а більш конкретно, в ст.ст. 54, 63 і 68 Сімейного кодексу РФ. Крім того ці заходи були спрямовані на захист «прав і свобод інших», а саме дитини і його біологічних батьків.

В даному випадку, місцева влада зіткнулися з важким вибором між дозволом заявниці, яка в той час була опікуном дитини продовжити свої відносини з ним або вжиття заходів щодо забезпечення возз'єднання хлопчика з його біологічною родиною. З цією метою вони були покликані оцінити і справедливо збалансувати конкуруючі інтереси. Крім того, вони повинні були мати на увазі, що, з огляду на його особливі фізичні і психологічні умови, хлопчик був особливо вразливий.

Суд відзначає, що біологічні батьки ніколи офіційно не відмовилялися від батьківських прав. Крім того, національні суди встановили, що, хоча протягом перших восьми років життя батьки не підтримували з дитиною контакт, вони тим не менш підтримували його матеріально і надвали на прохання ліки, продукти харчування для спеціальної дієти для хлопчика, тощо. Крім того, в 2009 році вони відновили свої відносини з сином. Таким чином, вони залишалися присутніми в житті їх сина завжди.

Крім того, національні суди ретельно оцінювали найкращі інтереси дитини, з урахуванням його стану здоров'я та його потреб. Вони відзначили, зокрема, по-справжньому дбайливе ставлення заявниці до дитини; її активний підхід в турботі про нього і загальне поліпшення його умов життя. Що стосується біологічних батьків, спочатку у влади були сумніви, чи були вони підходять і здатні забезпечити потреби сина. Зокрема, органи вказали на відсутність особистого контакту між ними і закликали їх зайняти більш відповідальну позицію щодо своїх батьківських обов'язків. У зв'язку з цим, суд відхилив вимоги батьків про передачу хлопчика на їх піклування, зазначивши, що така безпосередня передача може травмувати його і поставити під загрозу його здоров’я.

В ході розгляду другого позову батьків, однак, суди прийшли до висновку, що батьки можуть виконувати належним чином свої батьківські обов’язки. При прийнятті цього рішення, національні суди враховували письмові докази, в тому числі психологічні звіти і показання свідків, що батьки відновили свої відносини з дитиною; що вони могли адекватно зрозуміти його психологічні особливості, емоційний стан, потреби і можливості; що останній відчував себе спокійно і комфортно з ними.

Зважаючи на вищенаведене, Суд приходить до висновку про те, що рішення про припинення опікунства заявниці над дитиною і передачу його в біологічну сім'ю відповідало його інтересам, було прийнято в межах розсуду влади і було засновано на достатніх причинах.

У цій справі, національні суди відхилили вимоги першої заявниці щодо доступу до дитини, з посиланням на відсутність будь-якої правового зв'язку між нею і дитиною після того, як її опіка була припинена; вони також вказали на відсутність біологічного споріднення.

Суд уже неодноразово висловлював свою стурбованість з приводу негнучкості російських правових норм, що регулюють сферу контактів із дитиною. В цих положеннях наведено перелік осіб, які мають право підтримувати контакт з дитиною, без надання будь-яких винятків сімейних ситуацій і забезпечення найкращих інтересів дитини. В результаті, людина, яка не має відношення до дитини, але яка подбала про неї протягом тривалого періоду часу і сформувала тісні особисті зв'язки з ним або з нею, повністю і автоматично виключені з життя дитини і не може отримати право на контакт ні за яких обставин, незалежно від найкращих інтересів дитини.

Суд встановив, що повне і автоматичне виключення заявника з життя дитини після його батьківського статусу відносно неї було припинено в результаті негнучкості внутрішніх правових положень.

Тексти судових рішень свідчать про те, що суди не вжили жодних спроб оцінити конкретні обставини даної справи, і, зокрема, не взяли до уваги відносини, які існували між заявниками та дитиною до припинення опіки над ним. Апеляційний суд обмежився тим, що право на доступ до дитини ні за яких обставин не може бути гарантовано іншим особам, ніж тим, які перераховані в ст.67 Сімейного кодексу РФ.

Висновки: рішення суду про повернення дитини до біологічних батьків було зваженим та відповідало інтересам дитини. Однак, той факт, що першу заявницю, яка довгий час була опікуном хлопчика, було позбавлено контакту з дитиною не було обгрунтованим рішенням. Національні органи не виконали свої позитивні обов’язки щодо встановлення справедливого балансу між інтересами дитини та заявниці.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст.8 Конвенції) у зв’язку із неспроможністю держави відповідача забезпечити можливість збереження взаємостосунків між дитиною та заявниками; не було порушено ст.8 Конвенції щодо повернення дитини до її біологічних батьків.

Ключові слова: встановлення опіки, позбавлення батьківських прав, батьківська турбота, зв’язок з біологічними батьками, виконання батьківських обов’язків, відсутність біологічного зв’язку