Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 26 березня 2019 року

у справі «Велеца та інші проти Литви»

за заявами № 56998/16 та іншими

Щодо надмірної тривалості досудового тримання під вартою

Фабула справи: справа стосувалася скарг заявників на надмірну тривалість досудового тримання їх під вартою впродовж майже 5 років.

Заявники були затримані в січні 2013 року за підозрою у зберіганні та збуті наркотичних засобів та психотропних речовин в особливо великих розмірах, що були вчинені організованою злочинною групою. Вони були поміщені під варту. Суди продовжували строк запобіжного заходу кожні два-три місяці з мотиву наявності ризику переховування заявників та запобігання вчинення ними нових злочинів. Мотиви суду у продовженні строків перебування під вартою ґрунтувалися на тяжкості злочинів, у скоєнні яких підозрювалися заявники, наявності судимостей та відсутності у них роботи.

Під час досудового розслідування, яке тривало впродовж 1 року та 6 місяців, суди також мотивували продовження строку тримання під вартою заявників необхідністю проведення додаткових слідчих дій, які включали в себе, окрім іншого, звернення із запитами про міжнародну правову допомогу з метою отримання доказів.

Справа за обвинуваченням заявників була передана до суду в липні 2014 року. Судовий розгляд включав у себе 41 судове засідання, на яких були присутні 13 обвинувачених та 85 свідків. Суди неодноразово відкладали розгляд справи, у більшості випадків з причин процесуального характеру. Заявники були визнані винними за пред’явленими обвинуваченнями вироком суду в 2017 році. Пану Велеці було призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 14 років та 6 місяців, тоді як три інших заявника були засуджені до 13 років позбавлення волі. Зараз справа перебуває на стадії апеляційного перегляду.

Правове обґрунтування: всіх заявників затримали в рамках одного кримінального процесу, і всі вони були співобвинуваченими. Передбачувана злочинна діяльність заявників була розглянута судами в рамках одного провадження.

Суд зазначає, що затримання заявників почалося 22.01.2013 року, коли вони були заарештовані. Суд повторює, що строк, який слід врахувати для цілей п.3 ст.5 Конвенції, закінчується в день, коли кримінальне обвинувачення буде визначено.

Суд також зазначає, що в період з 22 липня по 5 серпня 2016 року затримання заявників було замінено порукою, вилученням документів та ретельним наглядом протягом шести місяців, що означало, що заявники не могли покинути свої будинки.

Суд уже зазначав, що умови домашнього арешту за литовським законодавством значно суттєво відрізняються від тих, які він раніше оцінював. Однак, враховуючи особливо обмежувальні умови жорсткого нагляду в цій справі та з огляду на той факт, що заявників знову заарештували через два тижні, Суд вважає, що затримання заявників з 22.01.2013 року по 20.12.2017 року слід розглядати як єдиний період, і що період з 22 липня по 5.08.2016 року слід вважати позбавленням волі.

Відповідно, період затримання заявників, який слід розглядати у цій справі, склав чотири роки, десять місяців та двадцять вісім днів.

Суд не бачить підстав сумніватися у висновках національних судів про те, що протягом усього розглядуваного періоду існувала обґрунтована підозра, що заявники вчинили злочини, за які їм було пред’явлено обвинувачення.

Суд зазначає, що після арешту першим трьом заявникам тримання під вартою було призначено на три місяці, а потім щоразу продовжувались на три місяці, а ув'язнення четвертого заявника спочатку було призначено на два місяці, і було продовжено двічі на два місяці, а потім щоразу продовжували на три місяці

Суд вважає, що литовські суди ретельно оцінили всі ризики та ґрунтували свої рішення на конкретних обставинах справи заявників, їх особистому та фінансовому становищі, їх кримінальній історії та зв’язках за кордоном. Суд переконаний, що національні суди не використовували "загальні та абстрактні" аргументи для продовження тримання заявників, і що їх причини були релевантними та достатніми. Однак оцінку "відповідних та достатніх" причин не можна відірвати від фактичної тривалості попереднього ув'язнення.

Суд повторює, що заявників тримали в слідчому ізоляторі майже п’ять років. Тривалість цього періоду викликає занепокоєння сама по собі. Враховуючи той факт, що досудове розслідування стосувалося численних кримінальних злочинів, нібито вчинених злочинною організацією, і, таким чином, має значну складність і передбачає міжнародний елемент, Суд вважає, що дії вітчизняних органів влади протягом цього періоду можуть розглядатися як такі, що входить до належних норм відповідно до п.3 ста.5 Конвенції.

Після передачі справи до суду першої інстанції для розгляду по суті заявники залишилися під вартою ще три роки, п’ять місяців та дев'ятнадцять днів, протягом яких п'ятдесят одне слухання були заплановані заздалегідь. Слухання були заплановані щомісяця або навіть частіше. Однак, маючи на увазі, що на початку судового провадження заявники вже були затримані протягом півтора років, Суд не впевнений, що планування слухань демонструє достатню ретельність з боку влади.

Крім того, Суд зазначає, що десять із цих слухань було скасовано або відкладено в основному з різних процедурних причин, лише дві з яких були приписані заявникам.

Суд зауважує, що слухання були відкладені або скасовані головним чином через необхідність проведення розслідування стану здоров’я кількох співвинувачених або через відсутність деяких співвинувачених, їх адвокатів або іноді заявників. Суд визнає, що за певних обставин це може бути виправданим; однак у цьому випадку Уряд не надав жодної інформації про спроби влади встановити більш чіткий та ефективний графік слухань, щоб уникнути повторних відкладень чи скасувань.

Висновки: хоча Суд приймає подання уряду про те, що кримінальна справа заявників була складною, проте він вважає, що ні складність, ні той факт, що вони стурбовані організованою злочинністю не може виправдати такого затримання, як в даному випадку.

Суд також приймає, що розслідування було додатково ускладнено необхідністю отримання доказів з-за кордону, оскільки злочинна організація діяла в ряді країн. Однак, здається, не було вжито жодних заходів для прискорення розгляду справи, враховуючи перериви між слуханнями.

Констатовані порушення: право на свободу та особисту недоторканність (п.1 ст.5 Конвенції).

Ключові слова: тривалість кримінального провадження, свавільне затримання підозрюваного, постійне перенесення судових слухань, бездіяльність слідчих органів, велика кількість обвинувачених, законність затримання