Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 11 квітня 2019 року

у справі «Харіш проти Німеччини»

за заявою № 50053/16

Щодо правомірності відмови національних судів у зверненні до Суду ЄС для отримання висновку

Фабула справи: заявник скаржився, що національні суди відмовилися передати питання до Суду ЄС для попереднього рішення та не надали належних мотивів цієї відмови, порушуючи його право на справедливий суд.

Справа стосувалася цивільного провадження, під час якого заявник звернувся до Суду Європейського Союзу (далі - Суд ЄС) з проханням винести попереднє рішення. Заявник був одним із двох засновників компанії довідкової служби. Компанія отримала, за певну плату, необхідну інформацію про абонентів від компанії оператора зв’язку.

У 2007 та 2008 роках оператор зв’язку був зобов’язаний відшкодувати частину отриманої від компанії плати, оскільки вона була надмірною. Заявник подав позов, стверджуючи, що внаслідок надмірних цін, які сплачувала його компанія, він і його співзасновник були змушені зменшити свої акції в компанії до виходу її на ринок. З цієї причини, а також через меншу оцінку компанії в день запуску, він зазнав збитків.

Суд першої інстанції відхилив позов заявника. Заявник подав апеляційну скаргу на попереднє рішення суду, а також клопотання про зупинення провадження з метою отримання попереднього рішення від Суду ЄС. Проте апеляційний суд відхилив його скаргу, зазначивши, що вимоги заявника не можуть ґрунтуватися на нормах, які використовує Суд ЄС, оскільки вони не поширюються на заявника. Останній, не погодившись із таким висновком суду, подав касаційну скаргу, стверджуючи про необхідність передачі справи до Суду ЄС. Суд касаційної інстанції відхилив скаргу заявника.

Правове обґрунтування: саме національні суди повинні тлумачити та застосовувати внутрішнє законодавство відповідно до законодавства ЄС, та вирішувати, чи потрібно звертатись до Суду ЄС за попереднім рішенням, щоб вони могли виносити рішення.

Суд зауважує, що заявник звернувся з проханням про направлення матеріалів до Суду ЄС не лише до касаційного суду, але і раніше до апеляційного суду. Апеляційний суд, хоча і не суд останньої інстанції, детально вивчив законодавство ЄС і в мотивах свого рішення широко посилався на практику Суду ЄС. У рішенні він також зазначав, що "тут [не було] необхідності роз'яснювати порушене правове питання, оскільки не було жодних сумнівів щодо обсягу та тлумачення цих правових положень".

Більше того, під час усного слухання питання застосування законодавства ЄС обговорювалося між сторонами, і суд пояснив, що законодавство ЄС не застосовується до справи. Підсумовуючи, Суд приходить до висновку, що апеляційний суд пояснив, чому не було жодних обґрунтованих сумнівів щодо правильного застосування німецького законодавства та законодавства ЄС та як потрібно було вирішити поставлене питання.

Суд також зауважує, що апеляційний суд повинен був вирішити відповідно до ст. 543 Цивільно-процесуального кодексу, чи має справа "основне значення" і чи слід надавати право на апеляційне оскарження. Він зазначає, що відповідно до встановленої судової практики касаційного суду та Федерального конституційного суду юридична справа завжди має "принципове значення", якщо вона ставить питання, що вимагає тлумачення законодавства ЄС, яке має значення для вирішення справи, і робить направлення на попереднє рішення під час апеляційного провадження дуже ймовірним.

Суд приходить до висновку, що апеляційний суд, таким чином, розглянув заяву про направлення та відхилив її, відмовивши у задоволенні апеляційної скарги з питань закону.

З тієї ж причини Суд вважає, що Федеральний суд відмовився визнати необхідність направлення до Суду ЄС, підтвердивши, що це питання не стосується "принципового значення".

Більше того, Суд зазначає, що раніше він прийняв, що причини рішення вищого суду можуть випливати з обставин у деяких випадках або з схвалення мотивів нижчого суду. У зв'язку з цим він зауважує, що Федеральний конституційний суд також вимагає, щоб причини відмови встановлювалися або з міркувань суду останньої інстанції, або іншим чином, таких як міркування нижчого суду.

Висновки: беручи до уваги той факт, що апеляційний суд надав детальні мотивування щодо відмови у задоволенні апеляції з питань права, після обговорення питання закону ЄС із сторонами в усному слуханні Суд вважає, що обставини цієї справи дали можливість заявникові зрозуміти рішення касаційного суду.

Суд зазначає, що національні суди надали заявнику детальне пояснення, чому йому було відмовлено у направленні справи до Суду ЄС. Незважаючи на той факт, що касаційний суд був судом останньої інстанції, Суд вважає, що в конкретних обставинах цієї справи було прийнятним, щоб він відмовився надавати більше вичерпне обґрунтування та лише посилався на відповідні правові положення.

Констатовані порушення: не було порушено право на справедливий суд (п.1 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: міжнародні судові органи, консультативний висновок, застосування судової практики ЄС, суд вищої інстанції, обгрунтованість судового рішення, аргументація судового рішення