Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 26 березня 2019 року

у справі «Хагіло проти Кіпру»

за заявою № 47920/12

Щодо тривалого тримання під вартою у поліцейському відділку

Фабула справи: заявник скаржився, що його тримали в неадекватних умовах під час перебування під вартою, у закладах, які не призначені для довготривалого ув’язнення. Окрім цього, він стверджував, що його перебування під вартою з квітня 2011 по жовтень 2012 року не були законними, а також не було ефективних засобів правового захисту щодо оскарження законності таких рішень.

Заявник залишив Іран у 2011 році та нелегально прибув на територію Кіпру. Заявник був затриманий в аеропорту під час спроби вилетіти до Лондона за підробленим паспортом та поміщений під варту.

Міністерство внутрішніх справ поінформувало заявника щодо рішення про його депортацію як нелегального іммігранта. В очікуванні депортації заявника утримували у трьох різних поліцейських відділках. Заявник був звільнений у жовтні 2012 року, оскільки він не був депортований у вісімнадцятимісячний строк, як того вимагала відповідна Директива Європейського Союзу, інкорпорована у внутрішнє законодавство Кіпру.

Після судового розгляду щодо законності тримання заявника під вартою у касаційному суді його було звільнено, оскільки Суд вказав, що цей запобіжний захід був незаконним станом на жовтень 2011 року, але заявник був негайно заарештований після виходу з будівлі суду з тих самих підстав, що і раніше. Заявник оскаржив законність нових рішень про затримання та депортацію, але його скарга була відхилена.

Касаційний суд у порядку апеляційного провадження підтримав попереднє рішення суду про відхилення скарги, зазначивши, що заявник покинув Кіпр та переїхав до Вірменії за власним бажанням, а тому немає підстав для розгляду його скарги. Правове обґрунтування: Суд зазначає, що кіпрська практика затримання іноземців відповідно до процедур депортації в поліцейських відділках протягом тривалих періодів були явно вже усталеною і неодноразово згадувалася.

Жоден із відділів поліції не надав можливості для занять на свіжому повітрі. Це означало, що заявник не мав доступу до будь - яких вправ на відкритому повітрі протягом періоду тринадцяти місяців. Суд повторює, що доступ до занять на свіжому повітрі є основним компонентом захисту, який надається особам, позбавленим волі згідно зі ст.3 Конвенції.

Уряд не мав жодних записів щодо розмірів камери заявника та кількості затриманих, утримуваних із заявником протягом усього його ув'язнення. Омбудсмен фактично не посилається на розміри приміщень у своєму звіті.

Заявник вказував, що було приблизно від 20 до 25 кв.м., але він повинен був розділити його з ще вісьмома ув'язнених. Виходячи з цієї оцінки, наявний у нього особистий простір повинен бути між 2,5 кв.м. та 3,1 кв. Навіть якщо припустити , що останній був 3 кв.м., особистий простір заявника в камері все одно б склав менше ні 4 кв.м. протягом більше п'яти місяців. Також заявника тримали в приміщенні з антисанітарними умовами.

Омбудсмен вказав, що умови, в яких містилися затримані були принизливими та призводили до порушення їх основних прав. Було рекомендовано, що затриманого необхідно перевести в безпечне місце.

Висновки: заявника було затримано протягом понад п’ятнадцяти місяців у трьох відділах міліції. Суд вже постановив, що поліцейські відділення та інші подібні установи, які за своєю суттю є місцями, призначеними для розміщення людей на дуже короткі терміни, не є відповідними місцями для затримання людей, які чекають застосування адміністративного заходу, наприклад, депортації (див. Туо проти Кіпру, № 3869/07, §159, 4.04.2017 р.; С.З. проти Греції, № 66702/13 , § 40, 21.06.2018 р.).

Констатовані порушення: заборона катування (ст.3 Конвенції), право на свободу та особисту недоторканність (п.1 ст.5 Конвенції).

Ключові слова: незаконне тримання під вартою, умови тримання під вартою, нестача особистого простору в камерах, відсутність природного освітлення в камері, затримання перед депортацією, прогулянки підозрюваних на свіжому повітрі, дозвілля затриманих, свавільне затримання підозрюваного