Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 28 березня 2019 року

у справі «Кереселідзе проти Грузії»

за заявою № 39718/09

Щодо обмеження права подавати аргументи на підтримку власної позиції в суді

Фабула справи: заявник скаржився на те, що постановлення рішення про виправлення дати початку обрахунку сукупного строку покарання невиправдано продовжило строк позбавлення його волі, і його ув'язнення було незаконним. Він також стверджував, що йому не було надано можливості подати усні або письмові запити стосовно процедури внесення виправлень (у судові рішення), незважаючи на суттєвий вплив зміни дати початку обрахунку сукупного строку покарання на його тривалість.

Справа стосується скарги заявника щодо порядку, за яким мала визначатися дата початку обрахунку сукупного строку його покарання. Під час відбуття покарання у виді 20 років позбавлення волі за подвійне вбивство за обтяжуючих обставин, заявник намагався втекти. Він був засуджений за спробу втечі. Його невідбута частина покарання за вбивства була додана до нового покарання, в результаті чого суд призначив покарання загальним строком у 13 років і 6 місяців. Суд повідомив, що сукупний вирок почне діяти з 29.03.2002 року, тобто з дати вчинення другого злочину.

У 2008 році, поки справа щодо другого вироку заявника розглядалася у суді апеляційної інстанції, касаційний суд підтвердив дату початку обрахунку сукупного строку покарання у своєму рішенні щодо зменшення тривалості першого покарання за подвійне вбивство. Цей вирок мав закінчитися у вересні 2010 року.

Однак у 2009 року, після внесення змін до законодавства, апеляційний суд у порядку письмового провадження виправив дату початку обрахунку сукупного строку покарання на квітень 2006 року, тобто на дату постановлення вироку за другий злочин. Касаційний суд підтримав таку позицію, зазначивши, що строк відбування покарання заявника має закінчитися у квітні 2013 року.

Згодом він звернувся з проханням внести виправлення в рішення касаційного суду і подав проміжну апеляцію з питань права, стверджуючи, що зміна дати початку обрахунку сукупного строку покарання не мала правової підстави й істотно вплинула на його тривалість. Обидві скарги не були успішними. Заявник був амністований і звільнений з місць позбавлення волі до закінчення строку його покарання у січні 2013 року.

Правове обґрунтування: Суд приймає до уваги скаргу заявника на те, що йому було відмовлено у доступі до суду, оскільки він не мав можливості висловити свою позицію щодо процедури внесення виправлень.

Суд зазначає, що усне та публічне слухання є основним принципом, закріпленим в п.1 ст.6 Конвенції (див. Джусілла проти Фінляндії [GC], № 73053/01, §40, ECHR 2006 - XIV). Обов'язок проводити слухання не є абсолютним, а присутність відповідача особисто не обов'язково набуває однакового значення для апеляційного слухання. Оцінюючи це питання, слід враховувати, зокрема, особливості судового провадження та спосіб представлення та захисту інтересів захисту перед апеляційним судом, особливо з огляду на питання, які він вирішує та їх значення для апелянта.

Суд вже встановив, що виправлення засудження заявника щодо дати початку його кумулятивного вироку вплинуло на дату звільнення заявника. У зв’язку з цим, аргументи заявника щодо конкретних обставин його справи - таких як наявність раніше прийнятого рішення касаційного суду щодо дати початку його кумулятивного вироку (рішення, яке ніколи не було відмінено), чи апеляційний суд перевищив дію ст.615 КПК (яка регулювала сферу виправлень) та чи виправлене апеляційне рішення погіршило його правове становище з порушенням ст.540 КПК- визнав справу заявника проти виправлення принаймні аргументованою та закликав її розглядати національними судами як частину змагальних процедур.

Суд зазначає, що виправлене апеляційне рішення було вручено лише 16.04.2009 року, після того як касаційний суд вже прийняв остаточне рішення щодо справи заявника 07.04.2009 року. Це правда, що касаційний суд знав про виправлене апеляційне рішення і, схоже, його схвалив, коли чітко взяв до уваги виправлену дату початку сукупного вироку заявника. Однак, на момент винесення виправленого апеляційного рішення судом апеляційна скарга заявника з питань закону вже була надіслана до касаційного суду.

Дізнавшись про виправлення, заявник просив виправити рішення касаційного суду від 07.04.2009 року, але суд відмовив йому. Його клопотання було вперше відхилено начальником реєстру судової палати у кримінальних справах касаційного суду з аргументом, що касаційний суд не мав можливості розглядати скаргу заявника, а потім помічником голови апеляційного суду з аргументом того, що перехресне звернення з питань права не може бути прийняте до розгляду.

Висновки: Верховний Суд вирішив це питання про зміну початку обрахунку строку покарання, не провівши усного слухання, заявнику фактично було заборонено дізнатися про виправлене апеляційне рішення та представити свої аргументи в рамках своєї апеляції або окремо, щодо переглянутої дати початку його сукупного вироку та відповідності національному законодавству.

Спосіб, в який відбувалася процедура виправлення, позбавив заявника можливості висловити свої аргументи щодо таких змін усно чи письмово та зробив кримінальне провадження проти нього в цілому несправедливим.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п.1 ст.6 Конвенції); не було встановлено порушення права на свободу та особисту недоторканність (п.1 ст.5 Конвенції).

Ключові слова: обчислення процесуальних строків, сукупність вироків, призначення покарання за сукупністю вироків, правила складання покарань, законність тримання під вартою, відмова у доступі до суду, можливість висловити власні зауваження, помилки судових рішень, обчислення строку відбування покарання