Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 18 квітня 2019 року

у справі «Кліба проти Хорватії»

за заявою № 30375/16

Щодо обов’язку сторони суду повідомити обвинуваченому позицію державного прокурора

Фабула справи: справа стосувалася порушення принципу рівності сторін.

Так, відповідно до обставин справи, заявника було звинувачено у непристойній поведінці. Під час провадження в суді першої та апеляційної інстанцій заявника представляв адвокат. Вироком суду першої інстанції заявника було визнано винним та призначено покарання у виді одного року позбавлення волі.

Заявник, не погодившись із вироком суду, оскаржив його до суду апеляційної інстанції. Суд апеляційної інстанції направив до прокуратури скаргу заявника та матеріали його справи для їх перевірки та подачі заперечень. Органи прокуратури повернули скаргу та матеріали справи заявника до суду апеляційної інстанції зі своїм запереченням, в якому вказали на необгрунтованість скарги та доцільність її відхилення судом апеляційної інстанції. Заперечення органу прокуратури до сторони захисту доведені не були.

Суд апеляційної інстанції відхилив скаргу заявника та залишив рішення суду попередньої інстанції без змін. Заявник, якого представляв захисник, подав конституційну скаргу до Конституційного Суду, в якій зазначив, що під час розгляду його справи апеляційним судом заперечення органу прокуратури не були доведені до сторони захисту, а тому відбулося порушення його права на справедливий суд. Конституційна скарга заявника була відхилена Конституційним судом.

Правове обґрунтування: у випадках Захіровіч проти Хорватії (№ 58590/11, §§ 23 і 25, 25.04.2013 року) і Лонік проти Хорватії (№ 8067/12, §§83-86, 4.12.2014 року) Суд встановив порушення принципу рівності сторін і права на змагальності відповідно до п.1 ст.6 Конвенції на тій підставі, що думка компетентного державного прокурора в апеляційному суді не було направлено стороні захисту.

Як і в Zahirović, згідно з відповідним внутрішнім законодавством, чинним на той момент, в даному випадку не було ніяких зобов'язань з боку судів, щоб направити думку компетентного державного прокурора стороні захисту.

Посилаючись на доводи Уряду про те, що думка прокурора містить тільки загальні заяви, і що це не могло вплинути на рішення апеляційного суду будь-яким чином, Суд зазначає, що твердження прокурора є мотивованим висновком, спрямованим вплинути на рішення апеляційного суду, закликаючи, що апеляцію має бути відхилено. Суд вважає, що стороні обвинувачення робити подання до суду без відома захисту є порушенням (див Zahirović, §§ 43 і 48; Lonic, § 84).

Що стосується аргументу Уряду про те, що адвокат заявника повинен був знати, що звернення, подане захистом буде спрямоване компетентному прокурору для розгляду і винесення висновку, і, отже, міг би клопотати про надання доступу до матеріалів обвинувачення. Вимога адвоката заявника взяти на себе ініціативу і інформувати періодично про які-небудь нові матеріали, що включені в справу стають невідповідними тягарем на нього (див. Мілатова та інші проти Чехії, №.61811/00, § 61, ECHR 2005 V).

Нарешті, Уряд стверджував, що у випадку, коли заявник або його адвокат попросив бути присутнім на засіданні апеляційного суду, вони могли б дізнатися про позицію державного прокурора і відповісти на неї.

Суд не поділяє цю точку зору, так як прийняти цей аргумент буде фактично означати, що питання про те, чи буде відповідач проінформований про те, що зауваження з приводу обставин справи були подані обвинуваченням буде повністю залежати від наявності сторони на засіданні суду. Суду вважає, що це також стає невідповідним тягарем на сторону захисту і робить безглуздим право на захисті.

Висновки: національні суди обов’язково повинні були повідомити про позицію державного прокурора щодо його справи. Така бездіяльність призвела до порушення принципу рівності сторін.

Констатовані порушення: право на справделивий суд (п.1 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: позиція державного обвинувача, порушення принципу змагальності сторін, сприяння у забезпеченні права на захист, ознайомлення сторони захисту з матеріалами справи, рівне відношення до сторін провадження