Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 02 липня 2019 року

у справі «Р.С. проти Угорщини»

за заявою № 65290/14

Щодо примусового відібрання аналізів для встановлення вмісту алкоголю в крові

Фабула справи: у березні 2010 року заявник потрапив у бійку на автостоянці перед нічним клубом, очевидно, перебуваючи під впливом алкоголю або наркотичних речовин. Інформація про цю подію була направлена до відділку поліції. Відповідно до матеріалів справи, заявник відмовився пройти тест на вміст алкоголю. Після перевірки даних про особу та огляду заявника заарештували і доставили в наручниках до відділку поліції для проведення допиту за підозрою у вчиненні злочину. Згідно зі звітами поліції, заявник перебував під впливом алкоголю або наркотичних речовин. У відділку поліції заявник почав словесно ображати працівників, внаслідок чого до нього знову застосували наручники.

Зі слів заявника, на його ноги було також надягнуто спеціальні обмежувачі, через що він зазнавав страждань; надалі заявника у супроводі чотирьох працівників поліції було доставлено на станцію швидкої допомоги для проходження тесту на вміст алкоголю. Заявник повідомив лікарю, що він не може надати певні зразки для аналізів, у зв’язку з чим офіцери поліції просили провести катетеризацію. В результаті така процедура була проведена, як і відбір зразка крові. Пізніше заявник скаржився до органів влади на жорстоке поводження працівників поліції. В процесі розгляду скарги було проведено допит заявника, працівників поліції, чергового водія лікарні та медичний персонал.

Хоча всі свідки заявили, що заявник перебував у стані сп’яніння, виникло дві суперечливі версії подій. Відповідно до першої версії, висловленої поліцією, заявник добровільно погодився на відібрання зразків для аналізу і не заперечував проти процедури перед її початком. Але його подальша агресивна поведінка змусила працівників поліції фізично утримувати заявника та застосувати наручники для завершення процедури. За версією ж заявника, він не надавав згоди на ці процедури. До того ж він стверджував, що працівники поліції застосували спеціальні обмежувачі для ніг під час події. Органи влади відхилили скарги заявника, прийнявши версію подій працівників поліції – заявник надав згоду на процедуру відібрання зразків для аналізів, а його фізичне утримання було законним задля запобігання ушкодженням.

Заявник оскаржив таке рішення, проте в липні 2014 року його скарги були відхилені. Заявник стверджував, що він був підданий нелюдському та принизливому поводженню внаслідок насильницького взяття проби сечі та що розслідування його тверджень про жорстоке поводження було недостатнім. Він спирався на ст. 3 Конвенції.

Правове обґрунтування: ст. 3 Конвенції закріплює одну з найбільш фундаментальних цінностей демократичного суспільства. Вона абсолютно забороняє катування чи нелюдське чи принизливе поводження чи покарання, незалежно від обставин та поведінки жертви (див. Labita v. Italy [GC], № 26772/95, § 119, ECHR 2000-IV).

Навіть якщо це не мотивовано з медичної необхідності, ст. 3 Конвенції не забороняє застосовувати медичну процедуру всупереч волі підозрюваного з метою отримання від нього свідчень про його причетність до вчинення кримінального правопорушення. Однак будь-яке звернення до насильницького медичного втручання з метою отримання доказів злочину повинно бути переконливо обґрунтовано фактами конкретної справи. Особливо це стосується тих випадків, коли процедура призначена для отримання зсередини тіла індивіда реальних доказів того самого злочину, у якому він підозрюється. Особливо нав'язливий характер такого вчинку вимагає суворого вивчення всіх навколишніх обставин. У зв'язку з цим слід належним чином враховувати серйозність злочину. Уряд також повинен продемонструвати, що він врахував альтернативні методи вилучення доказів. Крім того, процедура не повинна спричинити за собою ризик тривалої шкоди здоров'ю підозрюваного (див. Jalloh проти Німеччини [GC], № 54810/00, §§ 70-71, ECHR 2006 ‑ IX).

Наступні фактори мають особливе значення при оцінці втручання у фізичну недоторканність особи, здійсненому з метою отримання доказів: ступінь необхідності насильницького медичного втручання для отримання доказів, ризики для здоров’я підозрюваного, спосіб здійснення цієї процедури та фізичний біль та психічні страждання, які вона спричиняла, ступінь медичного нагляду та вплив на здоров'я підозрюваного (там же, § 76).

Беручи до уваги загальний обов'язок держави згідно зі ст. 1 Конвенції "забезпечити кожному в межах [своєї] юрисдикції права та свободи, визначені в [Конвенції]", положення ст. 3 вимагають, що вони повинні бути деякою формою ефективного службового розслідування, коли особа робить достовірне твердження, що вона зазнала поводження, що порушує ст. 3, з боку, серед іншого, поліції чи інших подібних органів влади (див. Буйд, цитований вище, § 116).

У цій справі не існує суперечки, що заявник зазнав катетеризації. Сторони не згодні з тим, яким чином було проведено втручання та чи погодився заявник на це. Таким чином, Суду потрібно спочатку вирішити, чи погодився заявник на медичне втручання (див., Mutatis mutandis¸ Bogumil проти Португалії, № 35228/03, §§ 69 та 71, 7 жовтня 2008 р.).

Суд по-перше зазначає, що не було чітко сформованої вітчизняної практики чи правил щодо використання та способу катетеризації для отримання доказів причетності особи до правопорушення. Також вітчизняне законодавство не надало гарантій проти довільного або неналежного взяття проб сечі шляхом катетеризації. Зокрема, не було послідовного підходу до необхідної форми згоди в таких ситуаціях.

По-друге, Суд визнає, що, оцінюючи питання про згоду, вітчизняні органи влади зіткнулися з двома суперечливими версіями подій. Це правда, що влада була готова ставитись до звинувачень заявника серйозно і не відкидати їх прямо. Під час розслідування заявника було допитано щодо його версії подій, що сталися в відділенні міліції. Слідчі органи опитали причетних осіб, включаючи працівників міліції, чергового водія та медичний персонал, зібрали відповідні докази, включаючи медичні висновки, та вжили інших заходів для встановлення обставин інциденту. Таким чином, не можна сказати, що влада не робила справжньої спроби усунути невідповідності між конкретними заявами заявника та заявами працівників міліції, а скоріше, що після експертизи вони вирішили віддати перевагу рахунку працівників міліції подій.

Однак вони не звертали уваги на навколишні обставини, зокрема на те, що нібито згоду заявника було дано, поки він перебував під впливом алкоголю та під контролем працівників міліції. Суд також сумнівається в тому, чи не було заявника, перебуваючи в руках органів влади та їх повного контролю, будь-який варіант на практиці, крім того, щоб пройти оскаржену процедуру (див., Mutatis mutandis, YF проти Туреччини, № 24209 / 94, § 34, ЄСПЛ 2003 ‑ IX). За винятком певних ситуацій, що не застосовуються у цій справі, національне законодавство вимагає усвідомленої згоди як необхідної умови будь-якого медичного втручання. Він також зазначає, що хоча вітчизняні органи влади визнали, що заявник дав згоду на катетеризацію, вони не брали до уваги питання, чи приймають особу, яка кричала "зроби катетеризацію", як згоду на медичне втручання, коли ця особа перебувала під впливом алкоголю було сумісно з вимогою поінформованої згоди, встановленою національним законодавством.

У будь-якому випадку, маючи на увазі право заявника відкликати свою первісну згоду в будь-який час, як це гарантується національним законодавством, Суд зауважує, що заявник явно протистояв втручанню, про що свідчить той факт, що щоб завершити процедуру, працівники міліції повинні були прикути його до місця. У цьому відношенні Суд також зазначає, що з медичної точки зору існувала можливість перервати катетеризацію після її початку.

Враховуючи всі вищезазначені факти, Суд не може зробити висновок про те, що заявник мав вільну та усвідомлену згоду протягом усього втручання.

Що стосується мети спірного медичного втручання, Суд вважає, і сторони не оспорюють, що було видано наказ про взяття проби сечі, щоб визначити, чи був заявник причетний до правопорушення, пов’язані з дорожнім рухом. Таким чином, він мав на меті отримати реальні докази зсередини тіла заявника, і він не був здійснений у відповідь на потенційну медичну необхідність.

Щодо того, як проводилася катетеризація, Суд вважає, що, з огляду на нав'язливий характер діяння, даний випадок слід відрізняти від ситуацій, коли втручання вважається другорядним. Крім того, хоча процедуру проводив лікар у службі невідкладної медичної допомоги, працівники міліції стримували заявника та тримали його в наручниках протягом усього медичного втручання, до якого він був насильно підданий.

Стосовно ступеня необхідності насильницького медичного втручання для отримання доказів, Суд зазначає, що працівники поліції підозрювали, що заявник знаходився під впливом алкоголю та наркотиків. Згодом він був засуджений за злочин у керуванні алкоголем. Суд погоджується з тим, що працівники міліції вважали за необхідне визначити рівень алкоголю в крові заявника та з'ясувати, чи потрапляв він під дію наркотиків, оскільки він був учасником дорожнього руху. Однак для Суду використання катетеризації було непотрібним з огляду на той факт, що працівники міліції також брали участь у взятті зразка крові для тих же цілей. Більше того, катетеризація не була загальноприйнятим та застосованим заходом у контексті вітчизняної практики, а порівняно з аналізами крові не було чіткої позиції щодо корисності цього заходу для отримання доказів злочинів, пов’язаних з наркотиками.

Щодо впливу оскаржуваного заходу на здоров'я заявника, Суд зазначає, що сторони не погоджуються з приводу того, чи взяв зразок за допомогою катетеризації, чи завдав йому фізичної травми чи психічних страждань та чи не спричинив це якийсь ризик для його здоров'я. Беручи до уваги медичну експертну думку, доручену в ході адміністративного судочинства, Суд не може не помітити, що вітчизняна медична практика також не погоджується щодо того, чи слід вважати втручання інвазивним. Тому методи проведення такої процедури також відрізнялися. Беручи до уваги розбіжний внутрішній підхід з цього питання, не можна з впевненістю встановити, що втручання не спричиняло можливого ризику для здоров'я заявника.

Висновки: влада піддала заявника серйозному втручанню у його фізичну та психічну цілісність, проти його волі. Вони змусили його пройти катетеризацію не з терапевтичних причин, а щоб отримати докази, які вони інакше також отримали, взявши пробу крові заявника. Спосіб виконання оскаржуваного заходу міг викликати у заявника почуття невпевненості, туги та стресу, які могли його принизити. Посадові особи не звертали увагу на ризик, який процедура могла б спричинити фізчиному та психічному здоров’ю заявника. Хоча не можна встановити, що це був умисел, цей захід було здійснено таким чином, що заподіяв заявнику як фізичний біль, так і душевні страждання.

Констатовані порушення: заборона катування (ст. 3 Конвенції).

Ключові слова: приниження гідності, нелюдське поводження, медична процедура, примусове відібрання біологічних зразків