Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 14 лютого 2019 року

у справі «Мамедов проти Азербайджану»

за заявою № 36837/11

Щодо неефективного розслідування обставин смерті особи під час проходження строкової військової служби

Фабула справи: справа стосувалася смерті сина заявника під час проходження обов’язкової військової служби. Так, обставинами справи встановлено, що перед вступом на обов’язкову військову службу син заявника пройшов обов’язковий медичний огляд, який встановив наявність у нього ревматизму. Надалі син заявника пройшов додаткові медичні огляди на предмет наявності серцевих чи інших захворювань, які могли б завадити йому проходити військову службу. Таких захворювань у сина заявника встановлено не було.

6 липня 2010 року син заявника пройшов медичний огляд у військовому комісаріаті, в результаті чого його було визнано частково придатним для військової служби. Наступного дня син заявника вступив на військову службу. 13 липня цього ж року він зв’язався із рідними та просив передати певні речі, при цьому на здоров’я не скаржився. 14 липня цього ж року заявника викликали до військового комісаріату у зв’язку зі смертю його сина. Як стало відомо, смерть сина настала вночі в результаті серйозної дисфункції дихальної системи. Заявник подавав заяву про порушення кримінального провадження за фактом смерті його сина, проте слідчий йому відмовив, оскільки, як вбачалося з висновків експерта, його смерть була спричинена захворюваннями. Відмова слідчого у відкритті провадження була оскаржена до суду, проте суд відхилив її. Заявник стверджував, що органи влади були винні у смерті його сина, зокрема, вони не провели належного розслідування смерті його сина та не встановили винних осіб.

Правове обґрунтування: безперечно, що смерть У. М. (сина заявника) не була спричинена будь-яким летальним застосуванням сили державою, і що судово-медичні експертизи виявили наявність пухлини в голові У. М. Однак заявник стверджував, що пухлина, виявлена ​​в голові У. М., була наслідком жорстокого поводження під час його військової служби, а отже, його смерть стала наслідком катувань.

Суд не бачить жодних підстав для оскарження висновків вітчизняних органів про те, що смерть сина заявника, ймовірно, стала наслідком сильної дисфункції дихальної системи, викликаної набряком вилочкової залози та розвитком пухлина головного мозку. Беручи до уваги наявні докази, Суд вважає, що будь-яке твердження про те, що син заявника був вбитий іншими солдатами внаслідок жорстокого поводження та що пухлина в його голові була наслідком цього жорстокого поводження, буде суто спекулятивним. (порівняйте Абдулла Ілмаз проти Туреччини, № 21899/02, § 59, 17 червня 2008 р .; Дурду проти Туреччини, № 30677/10, §§ 59-61, 3 вересня 2013 року; Малік Бабаєв, цитований вище, § 69).

Що стосується позитивного зобов'язання Уряду, Суд вивчить, чи влада знала чи повинна була знати про існування реального і негайного ризику, що У. M. міг померти від важкої дисфункції дихальної системи, спричиненої набряком вилочкової залози та розвитком пухлини головного мозку, і якщо так, чи зробили вони все, що можна було від них очікувати, щоб запобігти цьому ризику.

Або до призову в армію, або під час проходження військової служби, У. M. не демонстрував жодних симптомів, які могли б вказувати на те, що він страждає від будь-якого захворювання, яке повинно було б попередити вітчизняну владу про можливість того, що він може померти від важкої дисфункції дихальної системи, викликаної набряком вилочкової залози та розвитком пухлини мозку. Зокрема, медичні огляди, проведені перед призовом У. M. в армію, не виявили такої хвороби. Більше того, заявник не стверджував, що У. M. страждав від будь-якої хвороби або що скаржився на будь-які проблеми зі здоров’ям під час військової служби.

Національна влада розпочала кримінальну справу відразу після смерті сина заявника, і 16 жовтня 2010 року військова прокуратура відмовилася порушувати кримінальну справу за фактом смерті У. М. Це рішення підтримали внутрішні суди. Залишається оцінити, чи було розслідування кримінальних справ ефективним, як того вимагає ст. 2.

Хоча 14 липня 2010 року було проведено огляд місця події, а слідчий зібрав докази лише через кілька годин після інциденту, підлогу казарми та ліжко було прибрано до огляду місця інциденту. Цей недолік в захисті місця події став серйозним недоліком кримінального розслідування і, можливо, завадив владі отримати повну та точну картину подій, що призвели до смерті У. М. (див. Hüseyin Kaplan v. Turkey, no. 20070/08, § 63, 15 жовтня 2013 р .; та Güzelaydın v.Turkey, № 26470/10, § 88, 20 вересня 2016 року).

Слідчі органи не вжили всіх доступних їм заходів для забезпечення доказів щодо смерті сина заявника. Зокрема, навіть незважаючи на те, що кольорова фотографія зафіксувала синець на лівій стороні шиї між вухом і плечем та синець навколо лівого ока, ці ушкодження не зафіксовані в протоколі від 14 липня 2010 року.

Пояснення вітчизняних органів щодо походження тілесних ушкоджень, виявлених на тілі У. М., частково суперечили висновкам криміналістичних звітів. Зокрема, висновки криміналістичних звітів, в яких вказувалося, що потертості, синці та крововиливи були нанесені за один-три дні до смерті, а подряпини не більше ніж за тиждень до смерті, виключали можливість того, що вони були заподіяні солдатами, які намагалися реанімувати У. М. безпосередньо перед смертю.

Вищенаведені міркування є достатніми для того, щоб Суд міг зробити висновок про те, що вітчизняні органи влади не провели належного та ефективного розслідування обставин, пов'язаних із смертю сина заявника. Відповідно, Суд вважає, що ст. 2 було порушено в рамках її процесуальної частини.

Висновки: фактичні обставини цієї справи не дають підстав для висновку про те, що влада знала або повинна була знати, що існує реальний і негайний ризик для життя сина заявника. З цих причин Суд вважає, що у цій справі не виявлено жодної появи відповідальності держави-відповідача щодо захисту права на життя сина заявника, як цього вимагає ст. 2 Конвенції. Відповідно, не було порушено суттєвої частини ст. 2 Конвенції. Проте національні органи влади не провели належного та ефективного розслідування обставин, пов'язаних із смертю сина заявника. Відповідно, Суд вважає, що ст. 2 було порушено в рамках її процесуальної частини.

Констатовані порушення: відсутність порушення ст. 2 Конвенції (право на життя) у матеріальному аспекті. Порушення ст.2 Конвенції (право на життя) у процесуальному аспекті.

Ключові слова: позбавлення життя, досудове слідство, встановлення обставин кримінального провадження, збирання доказів, орган досудового розслідування