Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 12 лютого 2019 року

у справі «Болтан проти Туреччини»

за заявою № 33056/16

Щодо засудження особи до довічного позбавлення волі без перспективи звільнення

Фабула справи: заявник Б., громадянин Туреччини, відбуває покарання у в'язниці. Справа стосувалася його умов утримання з огляду на його інвалідність, а також відсутність перспектив його можливого звільнення з огляду на те, що він був засуджений до довічного ув'язнення. 24 квітня 2012 року Б., учасник радикальної нелегальної організації, був поранений вибухом бомби, яка здетонувала в його руках, коли він намагався кинути її у солдатів під час збройної конфронтації, яка відбувалася поблизу м. Діярбакіра. Внаслідок цього заявник отримав тілесні ушкодження: ампутація правої руки та втрата зору на одне око. У 2014 році його засудили до довічного позбавлення волі. У лютому 2015 року він звернувся з клопотанням про адаптацію умов відбування покарання до його інвалідності. Він бажав відбувати покарання не в одиночній камері, а з іншими ув’язненими, оскільки ті могли б надавати йому сторонню допомогу у повсякденному житті. Два медичні висновки, надані в березні та квітні 2015 року, підтвердили, що його стан здоров'я потребує стороннього нагляду, проте не є підставою для зупинення виконання вироку. Клопотання щодо зміни умов відбуття покарання були відхилені судом. 11 грудня 2015 р. Б. звернувся до Конституційного суду в зв’язку з несумісністю наявних умов відбування покарання з його інвалідністю. 18 травня 2016 року Конституційний суд відхилив заяву заявника як необґрунтовану. Медичний висновок, підготовлений у 2016 році, також вказував на те, що його стан здоров'я не є перешкодою для виконання вироку. Спираючись, зокрема, на статтю 3 (заборона нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження), заявник стверджував, що його розміщення в одиночній камері становило нелюдське поводження з огляду на його інвалідність і що виконання покарання у в'язниці на все життя було несумісне з положеннями цієї ж статті.

Правове обґрунтування: довічне покарання, без перспективи дострокового звільнення, суперечить ст. 3 Конвенції (Винтер та інші, цитовані вище, §§ 107-131, цитовані вище Харакчиєв і Толумов, §§ 247-268, Murray проти Німеччини, вип. Нідерланди [GC], № 10511/10, §§ 99-104, 26 квітня 2016 року, і Matiošaitis and Others v. Lithuania, № 22662/13 та 7 інших, §§ 156-183, 23 травня 2017 року; подібний контекст, див. TP та AT проти Угорщини, № 37871/14 та 73986/14, 4 жовтня 2016 року, де довічне ув'язнення було автоматично переглянуто через 40 років (порушення); див. також Хатчінсон проти Сполученого Королівства [GC], № 57592/08, §§ 37-73, 17 січня 2017 року).

На питання про відповідність турецького законодавства про довічне ув'язнення зі ст. 3 Конвенції, Суд посилається на свої рішення (цитований вище, §§ 193-207), Кайтан с. Туреччина (27422/05, §§ 63-68, 15 вересня 2015 р.) та Гурбан проти Туреччини (ні. 4947/04, §§ 30-35, 15 грудня 2015 року), і у цій справі робиться висновок про порушення ст. 3 Конвенції з тих же причин, оскільки він не знаходить доказів або аргумент, що вимагає подальшого розгляду скарги (порівняйте з Bodein проти Франції, № 40014/10, §§ 53-62, 13 листопада 2014 р., випадок, коли засудження заявника до довічного ув'язнення, яке може бути переглянуто повторно через двадцять шість років після його проголошення було визнано, що воно відповідає Конвенції, і Хатчінсон, цитований вище, §§ 37-73).

Такий висновок про порушення не можна розуміти як такий, що надає заявнику неминучу перспективу звільнення. На державних органах лежить обов’язок перевірити, в контексті процедури, яка повинна бути встановлена ​​шляхом прийняття відповідних законодавчих інструментів та відповідно до принципів, викладених Судом у рішенні Винтера та інших, чи буде виправданим продовження звільнення заявника завжди після мінімального періоду тримання під вартою, чи тому, що вимоги до репресій та стримування ще не виконані повністю, або тому, що продовження тримання під вартою відповідної особи буде виправдане причинами безпеки (цитований вище Öcalan (№ 2), § 207).

Висновки: довічне покарання, без перспективи дострокового звільнення, суперечить ст. 3 Конвенції.

Констатовані порушення: заборона катування (ст. 3 Конвенції).

Ключові слова: приниження гідності, нелюдське поводження, повага до людської гідності, призначення покарання, виконання покарання, звільнення від відбування покарання