Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 12 лютого 2019 року

у справі «Риклін та Шаров проти Росії»

за заявами № 37513/15 та № 37528/15

Щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності за проведення мирної демонстрації

Фабула справи: обидва заявники, з метою проведення одноособових демонстрацій прибули на Болотну площу, де побачили зібрання в кількості п'ятдесяти осіб. Зі слів заявників, під час одноособових демонстрацій демонстранти дотримувались встановленої законом дистанції для їх проведення. Заявники вважали, що кожен із них проводив одноособову демонстрацію, яка не вимагала попереднього погодження органів влади. Через кілька хвилин заявників заарештували і відвезли до відділення поліції. Надалі їм було пред’явлено обвинувачення в організації та проведенні групового громадського заходу без попереднього погодження з органами місцевої влади. Суди першої інстанції визнали заявників винними у вчиненні правопорушення та призначили їм покарання у вигляді 10 діб адміністративного арешту. Основним мотивом для прийняття такого рішення було встановлення факту організації та проведення демонстрації заявниками та п’ятдесятьма особами без попереднього погодження з органами місцевої влади. Посилаючись на ст. 11 Конвенції, заявники скаржилися, що відвезення їх у відділення міліції та накладення їм адміністративних вироків за висловлення думки з питань, що становлять суспільний інтерес, являло собою незаконне та непропорційне втручання у їхнє право на свободу вираження думок.

Правове обґрунтування: арешт заявників на місці публічного заходу та їх адміністративні судимості були втручанням у їхнє право на свободу мирних зібрань та їхнє право на свободу вираження поглядів. Таке втручання є порушенням ст.ст. 10 та/або 11 Конвенції, якщо це не встановлено законом, переслідує одну або кілька законних цілей, передбачених п. 2 кожної статті, і є "необхідним у демократичному суспільстві".

Заявники не подавали переконливих аргументів про те, що їхня арешт та адміністративне засудження не мали підстави у внутрішньому законодавстві. Таким чином, Суд зосередить увагу на аргументах, що стосуються пропорційності втручання у права заявників.

Суд взяв до уваги аргументи заявників про те, що обидва влаштовували одноособові демонстрації, які збігалися за місцем проведення та термінами. Зазначається, що існувала конкретна встановлена ​​законом вимога - п'ятдесят метрів відстані між сольними демонстраціями у Москві у 2015 році. Суд вважає, що аргумент заявників не був суттєвим. Однак рішення суду в адміністративних справах проти заявників не містять конкретної оцінки аргументу "одноособової демонстрації". Залишається незрозумілим, чи стояв кожен претендент на тій чи іншій незначній відстані один від одного, інших сольних демонстрантів (якщо такі є) чи будь-якої групи людей, що зібралися за попередньою ініціативою проведення групового заходу.

Внутрішні суди встановили, що заявники організували та провели груповий публічний захід у формі "наради" без попереднього повідомлення. Навіть визнаючи, що заявники дійсно діяли таким чином, Суд послідовно визнав порушення ст. 11 Конвенції у ситуації, коли організатори або учасники громадських зборів заарештовані та засуджені за адміністративні правопорушення з єдиної причини що російська державна влада сприймає їх збори як несанкціоновані (див., як останній орган влади, Лашманкін та інші, цитовані вище, §§ 459-63 та 475, і цитовані у них справи). Вивчивши пропорційність втручання в цих справах, Суд розглядає, серед іншого, відсутність будь-якого осудного діяння або незначного занепокоєння з боку заявників, відсутність "нагальної соціальної потреби" для їхнього арешту та засудження за адміністративне правопорушення.

Висновки: кожен заявник був засуджений до десятиденного ув'язнення за організацію групового публічного заходу, який проводився без попереднього повідомлення. Не вбачається, що вони демонстрували насильницьку поведінку або будь-яким іншим чином порушували мир чи громадський порядок. Ніщо не дозволяє припустити, що збір, як це було насправді, спричинив за собою будь-які несприятливі наслідки чи шкоду або необхідну мобілізацію поліцейських ресурсів у цьому контексті, крім формального недотримання закону. Національні органи влади також не пояснили, чому не було дозволено демонстрантам, у тому числі заявникам, авершити зібрання та призначити розумний штраф за порушення правил сповіщення на місці або пізніше. В цій справі загальна реакція вітчизняної влади не була "необхідною в демократичному суспільстві".

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції), свобода вираження поглядів (ст. 10 Конвенції) та свобода зібрань та об’єднань (ст. 11 Конвенції).

Ключові слова: громадська безпека, притягнення до юридичної відповідальності, поширення інформації, свобода дотримуватися своїх поглядів, правоохоронний орган, болотна справа