Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 14 лютого 2019 року

у справі «Мер Аліханян проти Вірменії»

за заявою № 4413/10

Щодо експропріації майна, яке є єдиним джерелом доходу особи

Фабула справи: заявник скаржився згідно зі ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції, що позбавлення його майна не відповідає вимогам законності, не переслідує жодних суспільних інтересів і що сума присудженої компенсації була недостатньою. Зокрема, він скаржився на те, що закон не є достатньо передбачуваним, оскільки він не визначає критеріїв визначення ринкової вартості майна, яке потрібно взяти для державних потреб.

Правове обґрунтування: сторонами не оспорюється те, що сталося "позбавлення володіння" у значенні другого речення ст. 1 Протоколу № 1. Суд повинен з'ясувати, чи було виправдане оскарження позбавлення відповідно до цього положення.

Щоб бути сумісним зі ст. 1 Протоколу № 1, захід експропріації повинен відповідати трьом умовам: він повинен здійснюватися "за умови, передбачених законом", яка виключає будь-які довільні дії з боку національних влад, повинні бути "в інтересах суспільства" і повинні досягати справедливого балансу між правами власника та інтересами громади (див., серед інших органів влади, Visti andš та Perepjolkins проти Латвії [GC], ні 71243/01, § 94, 25 жовтня 2012 року). Таким чином, Суд буде продовжувати перевірку, чи були виконані ці три умови в цій справі.

Експропріація майна заявника була здійснена на підставі Закону про відчуження майна для потреб суспільства та держави. У п. 3 розділу 11 цього Закону йдеться про Закон про оцінку нерухомості, який передбачає методи оцінки нерухомості.

Суд у своїй попередній судовій практиці вже встановив, що вищезазначені правові положення були достатньо зрозумілими для того, щоб заявник міг в загальних рисах передбачити спосіб оцінювання ринкової вартості їх майна (див. Османян і Амірагян проти Вірменії, № 71306/11, § 58, 11 жовтня 2018 року). Для Суду було нерозумним, що вибір методів, які слід використовувати під час оцінки, залишається на розсуд оцінювача, який вибирає відповідний метод у конкретній ситуації залежно від особливостей відповідної нерухомості (там же, § 57). Оскільки заявник міг оскаржити звіт, підготовлений оцінювачем, найнятим набувачем свого майна, Суд вважає, що заявнику були надані достатні гарантії проти свавілля. Отже, оскаржена експропріація може вважатися такою, що була здійснена "за умови, передбачених законом".

Через їх безпосереднє знання про суспільство та його потреби, національні органи влади в принципі краще, ніж міжнародний суд, можуть оцінити те, що "в інтересах суспільства". Відповідно до системи захисту, встановленої Конвенцією, національні органи повинні, таким чином, зробити первісну оцінку щодо існування питання, що викликає суспільний інтерес, для гарантії заходів позбавлення власності. Тут, як і в інших сферах, на які поширюються гарантії Конвенції, національні органи влади, відповідно, користуються певним рівнем оцінки. Крім того, поняття "суспільний інтерес" обов'язково є широким. Зокрема, рішення про прийняття законів про експропріацію власності зазвичай передбачає розгляд політичних, економічних та соціальних питань. Суд, вважаючи природним, що свобода оцінювання, доступна законодавчому органу при здійсненні соціальної та економічної політики, повинна бути широкою, буде поважати рішення законодавчого органу щодо того, що є "в інтересах суспільства", якщо це рішення явно не має розумних підстав (див. Beyeler проти Італії [GC], № 33202/96, § 112, ECHR 2000 ‑ I та Vistiņš and Perepjolkins, цитовані вище, § 106).

Уряд стверджував, що держава потребує експропріації земель заявника для розвитку економіки та інфраструктури в результаті впровадження проекту з експлуатації мідно-молібденового родовища Teгут. Суд не має переконливих доказів, з яких можна зробити висновок про те, що ці причини явно були позбавлені будь-якої розумної підстави (на відміну від Tkachevy v. Russia, № 35430/05, § 50, 14 лютого 2012 року).

Ст. 1 Протоколу № 1 вимагає, щоб будь-яке втручання було в достатній мірі пропорційним цілі, яку потрібно досягти (див. Jahn and Others v. Germany [GC], № 46720/99 та 2 інші, §§ 81-94, ЄСПЛ 2005 ‑ VI). Необхідний справедливий баланс не буде досягнутий, якщо відповідна особа несе індивідуальний і надмірний тягар (див. Stefanetti та інші проти Італії, № 21838/10 та 7 інших, § 66, 15 квітня 2014 року).

Умови компенсації є важливими для оцінки того, чи дотримується оскаржуваного заходу необхідний справедливий баланс і, зокрема, чи не несе він непропорційне навантаження на заявників (див. Рекапітуляцію відповідних принципів у цитованих Вістіш та Перепьолкінс вище, §§ 110-14).

Згідно із внутрішнім законодавством заявник мав право на повне відшкодування, що складається з оціночної ринкової вартості майна та додаткових 15% від цієї суми. Однак суди визначили розмір компенсації, що підлягає виплаті заявнику, виключно на основі звіту про оцінку, підготовленого ТОВ «Олівер Груп», який вніс зміни до своєї первісної оцінки, подавши виправлений звіт під час провадження. Заявник, не дивлячись на можливість законодавства подавати альтернативний звіт про оцінку, на практиці, як видається, позбавлений такої можливості, оскільки інші ліцензовані компанії з оцінювання відмовилися проводити іншу оцінку. Суди не скористалися своїм розсудом, щоб призначити експертизу для встановлення реальної ринкової вартості майна заявника, яку останній заявив, що була серйозно занижена.

Застосовуючи порівняльний метод оцінки нерухомості, експерти визначили ринкову вартість земельної ділянки заявників порівняно з цінами продажу інших земельних ділянок у тій же зоні експропріації. Суд пам’ятає про свій висновок про те, що відповідні внутрішні положення були достатньо передбачуваними, оскільки професійний експерт повинен законно мати свободу вибору відповідного методу оцінки нерухомості. Однак у ситуації, коли ринкова вартість землі заявників була визначена на основі ціни продажу земельних ділянок у межах однієї площі, не можна виключити, що заявники не змогли б придбати або, принаймні, зазнають серйозних труднощів у пошуку еквівалентної землі в іншій місцевості, що не підлягає експропріації із сумою отриманої компенсації.

Заявник стверджував, що він економічно залежав від земельної ділянки, яка була його єдиним джерелом доходу. Цей аргумент не було спростовано Урядом-відповідачем. Цей конкретний аспект, а саме те, що внаслідок експропріації заявник втратив єдине джерело доходу, внутрішні суди не враховували у своїх рішеннях про розмір належної компенсації. Незважаючи на обставини, суди вирішили, що заявникові слід отримати компенсацію, яка була визначена стосовно цін на нерухомість, розташовану в районі, що підлягає експропріації, та очікуваних доходів. Вони не розглядали питання, чи буде надана компенсація покривати фактичні збитки заявника, пов'язані з позбавленням засобів для існування, або, принаймні, достатньо для того, щоб він придбав еквівалентну землю в районі, в якому він проживав.

Висновки: не зачіпаючи відповідних внутрішніх положень та свободи оцінювання державою у цих питаннях, Суд вважає, що можуть виникнути ситуації, коли компенсація, що представляє ринкову ціну нерухомості, про яку йдеться, навіть із додаванням законодавчого надлишку, не становитиме належної компенсації за позбавлення майна. На думку Суду, така ситуація може виникнути, зокрема, якщо майно, яке було позбавлено особи, було його головним, якщо не лише джерелом доходу, а пропонована компенсація не відображала цієї втрати.

Констатовані порушення: право на мирне володіння своїм майном (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції).

Ключові слова: приватна власність, захист власності, вилучення майна з мотивів суспільної необхідності, земельні спори