Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 05 вересня 2019 року

у справі «Різзотто проти Італії (№ 2)»

за заявою № 20983/12

Щодо обмеження права на перегляд законності тримання під вартою

Фабула справи: заявник скаржиться на те, що він так і не отримав справедливого судового перегляду законності тримання під вартою.

Слідчий суддя постановив ухвалу про обрання заявникові запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у зв’язку з його участю у кримінальній справі за фактом незаконного обігу наркотичних речовин. Оскільки органам поліції не вдалося встановити місцезнаходження заявника, його було оголошено в розшук та призначено адвоката для захисту інтересів. Адвокат подав апеляційну скаргу на ухвалу про досудове тримання заявника під вартою на підставі ст. 309 Кримінального процесуального кодексу. Суд відхилив апеляційну скаргу адвоката.

Заявника було затримано. Заявник самостійно обрав захисника для захисту своїх інтересів. Надалі, захисник оскаржив ухвалу слідчого судді про обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на час досудового розслідування.

Заявника було екстрадовано до Італії та поміщено під варту. Заявник, який на той час перебував під вартою, не був присутній на судовому засіданні, проте його інтереси представляв адвокат. Суд визнав подану адвокатом апеляційну скаргу неприйнятною з підстав, що заявник вже скористався своїм правом апеляційного оскарження в той час, коли призначений захисник апелював на ухвалу слідчого судді на час перебування заявника у розшуку.

Заявник подав апеляцію з питань права, проте касаційний суд відхилив її, посилаючись на принцип «єдиної апеляції», відповідно до якого, незалежно від того яким саме адвокатом подана апеляція: призначеним від імені заявника, який перебував у розшуку, чи залученим заявником самостійно, останньому не дозволяється подавати додаткову апеляцію чи клопотати про продовження строку на апеляційне оскарження. В подальшому заявник подавав клопотання до слідчого судді про зміну запобіжного заходу на більш м’який, проте суддя відхилив його клопотання; апеляція на це рішення суду подана не була.

Суд першої інстанції призначив заявникові покарання у вигляді двох років та восьми місяців позбавлення волі зі сплатою штрафу.

Правове обґрунтування: з огляду на наслідки позбавлення волі, Суд вважає, що будь-яка процедура відповідно до п.4 ст.5 Конвенції повинна повністю гарантувати права відповідної особи. Крім того, Суд зазначає, що італійський законодавчий орган визнав, що право на захист переважає потребам здійснення правосуддя шляхом реформування процедурних положень, що регулюють судовий процес над особами.

З огляду на вищевикладене, Суд вважає, що засіб захисту, передбачений ст. 309 КПК, не надав заявнику належних гарантій.

Що стосується можливості заявника посилатися на п.1 ст.175 КПК, щоб довести, що він добровільно не ухилявся від правосуддя і тим самим отримати поновлення строку на апеляцію, Суд встановив, що встановлена ​​судова практика касаційного суду, яка застосовується до справи заявника, точно перешкоджає поновленню строку для подання позову проти запобіжного заходу у випадках, коли громадський захисник уже застосував засіб захисту, передбачений ст.309 КПК.

Зважаючи на вищевикладене, Суд вважає, що Уряд повинен продемонструвати, що, незважаючи на відповідну прецедентну практику в конкретній галузі запобіжних заходів, правовий засіб, передбачений італійською системою щодо заяви про звернення стягнення, дозволив би заявникові за обставин справи подати та підтримати заяву для перегляду запобіжних заходів.

Він нагадує, що засіб повинен бути ефективним та доступним як в теорії, так і на практиці (Вучкович та інші проти Сербії, №17153/11 і 29, § 77, 25.03.2014 року).

Висновки: національні суди незаконно позбавили заявника можливості на перегляд законності тримання під вартою. Розглядаючи скаргу заявника, не виникає сумніву, що адвокат, офіційно призначений владою представляти заявника у провадженні, вирішив оскаржити постанову про тримання під вартою без відома свого замовника, якого не вдалося знайти в цей момент. Тому Суд вважає, що заявник не мав можливості спілкуватися із зазначеним адвокатом та висувати власні аргументи на підтримку заяви про звільнення.

Констатовані порушення: право на свободу та особисту недоторканність (п.4 ст.5 Конвенції).

Ключові слова: свавільне тримання під вартою, незаконне позбавлення свободи, перегляд законності запобіжного заходу, надання правової допомоги, державний захисник, повторна апеляція, підтримання власної позиції в суді