Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 18 квітня 2019 року

у справі «Іфандієв проти Болгарії»

за заявою № 14904/11

Щодо невідповідності санкції за дифамацію та мети захисту репутації особи

Фабула справи: заявник скаржився на порушення його права на свободу вираження поглядів.

Так, в 2003 році він опублікував книгу, присвячену іудаїзму, сіонізму, масонству та їх впливу на світову історію. В одній зі статей згадувався чоловік, який є популярним політичним діячем Болгарії та багато років очолював профспілковий союз чисельністю близько 150 000 членів. Книга містила абзац, в якому комуністи і нацисти порівнювалися з масонами.

Потім текст продовжувався: «А після «демократичних змін», хто став масоном? Всі вони були комуністами і людьми, пов'язаними з їх похмурими спецслужбами». Після цього були перелічені імена ряду осіб, у тому числі «псевдосоюзника».

Тоді чоловік подав позов до суду про дифамацію, стверджуючи, що твердження про те, що він був масоном, комуністом, пов’язаним з колишніми спецслужбами, і був «псевдопрофспілковим» діячем, не відповідали дійсності та є наклепом. Заявник заперечив, зазначивши, що він зробив посилання на статтю, що була опублікована раніше; окрім цього в своїх інтерв’ю чоловік сам зазначав про членство в певного роду організаціях; окрім цього, він неодноразово вказував про знайомство з провідними лідерами комуністичного режиму.

Суд першої інстанції задовольнив позов про дифамацію та зобов’язав заявника сплатити суму моральної шкоди. Суд, пославшись на ст.10 Конвенції, вказав, що заявник перевищив межі допустимої критики. У подальшому заявник намагався оскаржити це рішення суду до вищестоящих судів, проте рішення суду першої інстанції було залишено в силі, а його скарги визнано необґрунтованими та відхилено. Надалі, позивач ініціював виконавче провадження. Судовий виконавець розрахував суму відшкодування за рішенням суду, а також відсотки на неї. Станом на 2011 рік сума відшкодування вже становила 16 100 євро. Виконавче провадження було припинено у 2016 році після того, як чоловік відмовився стягувати суму боргу за компенсацією моральної шкоди, стягнувши з заявника лише 2,32 євро.

Правове обґрунтування: втручання у права заявника було "передбачено законом", а саме розділом 45 Закону про зобов'язання та договори (див. Йорданова та Тошев. Болгарія, №5126/05 , п.24 та 40, 2.10.2012). Більше того, воно переслідувало законну мету, а саме захист прав та репутації.

Заявник притягувався до цивільної відповідальності за те, що він виклав два факти про те, що чоловік - масон і що він комуніст, пов'язаний з колишніми спецслужбами. Однак Суд не вбачає підстав ставити під сумнів обґрунтовані висновки національних судів щодо неправдивості заявлених заяв. Тому він погоджується з тим, що заявник робив неправдиві факти фактів.

Крім того, відповідальність заявника базувалася на тому, що він називав чоловіка "псевдо-профспілковим діячем" - висловлення, яке вітчизняні суди розглядали як злочинне правопорушення, спрямоване на дискредитацію.

Суд зазначає, що викладені вище твердження, хоча і були заперечуючими, не були особливо скандальними та шокуючими. Вітчизняні суди вважають, що кваліфікація чоловіка як масона була для нього образливою, оскільки він був побожним православним християнином. Щодо твердження про те, що чоловік був пов'язаний з комуністичними спецслужбами, зазначалося, що в болгарському контексті така приналежність не обов'язково несла негативний підтекст (див. Анчев проти Болгарії (№ 38334 / 08 та 68242/16, 5.12.2017 року). Нарешті, Суд не вважає, що кваліфікація як «псевдо-профспілкового» була надмірно скандальною чи образливою, перебільшуючи рівень критики, який, можливо, мусить терпіти громадський діяч.

Суд визнав, що межі прийнятної критики є ширшими щодо державних службовців, ніж стосовно приватної особи, і що, хоча державний службовець, безумовно, має право захищати свою репутацію, вимоги цього захисту повинні бути зваженими проти інтересів відкритого обговорення політичних та соціальних питань, оскільки винятки зі свободи вираження поглядів повинні тлумачитися вузько.

Характер і ступінь тяжкості призначеного покарання є факторами, які повинні бути прийняті до уваги при оцінці пропорційності втручання в свободу вираження (див Кумпана і Мазар проти Румунії, №33348/96 ,§111, 10.06.2003 року). У розглянутій справі заявникові було наказано виплатити збитки, які до жовтня 2011 року разом із нарахованими відсотками та відповідними витратами склали понад 16 000 євро. Як уже зазначалося, хоча заявник сплатив лише незначну частину цієї суми, не було показано, що він не може бути притягнутий до відповідальності щодо решти.

Суд не був проінформований про фінансовий стан заявника в той момент, коли його визнали відповідальним за виплату збитків. Тим не менш, він зазначає, що належна йому сума була еквівалентною приблизно ста сімнадцяти мінімальних зарплат.

Суд вважає таку санкцію явно надмірною (див.Божков проти Болгарії , № 3316/04, п.55, 19.04.2011 р., де сума, яку повинен був сплатити заявник була визнана непропорційно високою.

Висновки: незалежно від того, що втручання національних органів у право заявника на свободу вираження поглядів в принципі було виправданим для захисту доброго імені та репутації, санкція, накладена на заявника виявилася явно непропорційною до легітимної мети, яку переслідували. Національні суди виправдали це, зокрема, визнавши, що страждання, спричинені публікацією заявника, призвели до посилення проблеми зі здоров’ям чоловіка і вказали на те, що він був громадським діячем. Однак для Суду такі міркування недостатньо виправдовують кількість збитків, присуджених за обставин справи.

Констатовані порушення: свобода вираження поглядів (ст.10 Конвенції).

Ключові слова: свобода слова, права журналістів, свобода преси, критика політичного діяча, наклеп на особу, причетність до комунізму, невиконання рішення суду