Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 11 квітня 2019 року

у справі «Марійка Попова та Асен Попов проти Болгарії»

за заявою № 11260/10

Щодо врегулювання розбіжностей в застосуванні правового положення про відповідальність страхової компанії

Фабула справи: заявники заперечують відхилення їх позову відповідно до ст.407 (1) Закону про торгівлю, оскільки існують розбіжності у судовій практиці касаційного суду щодо тлумачення цього законодавчого положення.

Дочка заявників загинула в результаті дорожньо транспортної пригоди. В подальшому проти водія, який спричинив ДТП, було порушено кримінальне провадження. Заявники, син та чоловік загиблої, а також інша потерпіла внаслідок ДТП особа брали участь у судовому процесі як цивільні позивачі. За результатами судового розгляду водія було визнано винним у порушенні правил дорожньо-транспортного руху з необережності, що призвело до смерті особи. Суд зобов’язав відшкодувати потерпілим заподіяну шкоду. Проте заявники та три інші особи не змогли отримати присуджене відшкодування, оскільки у чоловіка не було коштів.

Надалі заявники ініціювали окремий судовий розгляд проти страхової компанії водія. Так, суд першої інстанції зазначив, що заявники мають право подати до суду позов проти страховика тієї особи, яка є винною у нещасному випадку, навіть якщо цю особу вже було зобов’язано відшкодувати заподіяну шкоду, враховуючи також і той факт, що стягнути присуджені суми заявникам так і не вдалося. Міський суд задовольнив позов заявників та зобов’язав страхову компанію сплатити присуджені суми відшкодування. Апеляційний суд скасував попереднє рішення, дійшовши висновку, що заявники не мали права пред'явити позов до страхової компанії, оскільки під час ухвалення вироку їм вже було присуджено суми відшкодувань шкоди, заподіяної внаслідок смерті їхньої дочки. Заявники, не погодившись із таким висновком суду, звернулися з касаційною скаргою до касаційного Суду. Вони стверджували, що існує протиріччя між висновком апеляційного суду щодо застосовності ст.407 (1) Закону про торгівлю до їхньої справи та висновку касаційного суду в аналогічних справах. Касаційний суд відхилив скаргу заявників як необґрунтовану.

Правове обґрунтування: касаційний суд розглядав цивільну справу заявників через два роки та чотири місяці після винесення рішення у справі, яка стосується аварії, що спричинила смерть їх дочки.

Відповідно до огляду відповідного прецедентного права в цьому випадку існують два різних підходи як до інтерпретації ст. 407 (1) Закону про торгівлю, що регулює умови позову про відшкодування шкоди страховику.

Суд зазначає в цьому зв'язку, що перше рішення, де почали з’являтися розбіжності було винесено в 2006 році, більша кількість суперечливих рішень з'явилася в 2009 році. Суд вважає, що цей період часу, який сам по собі не здається надмірним, повинен, однак, оцінюватися з огляду на конкретні обставини справи. Зокрема, Суд бере до уваги потенційно важливі справи, пов'язані з дорожньо - транспортними пригодами.

Суд також зазначає, що у внутрішньому законодавстві існує механізм, щоб виправити цю ситуацію, а саме процедура відповідно до ст.292 Цивільного-процесуального кодексу, що високий суд може скасувати одне із своїх рішень щодо прохання про тлумачення відповідних положень внутрішнього законодавства.

Цей механізм був запущений незабаром після прийняття рішення касаційним судом у справі заявників. Це правда, про розбіжність у якій йдеться, почала проявлятися в 2006 році і вже існувала в 2009 році. Однак цей період частково збігся з набранням чинності та першим застосуванням нового Цивільно-процесуального кодексу, який ввів нові правила щодо прийнятності та перегляду касаційної скарги.

6.06.2012 року касаційний суд виніс рішення щодо поставленого питання, що призвело до стандартизації його судової практики: розглядувані справи було призупинено в очікуванні винесення інтерпретуючого рішення.

Суд не залишає уваги той факт, що тлумачення, прийняте касаційним судом, було б сприятливим для заявників, якби заява про подання ними касаційної скарги була розглянута після 2010 року. Однак Суд повторює, що вимоги правової визначеності не гарантують наявність усталеної судової практики.

Висновки: національні суди не порушили принцип правової визначеності у справі заявників. У законодавстві передбачається механізм подолання прогалини в даному питанні, тому не можна критикувати національні суди за прийняття рішень, на які скаржилися заявники. Крім того, слід зазначити, що, незважаючи на несприятливий характер для заявників юридичних рішень, зроблених в їхньому випадку, ці рішення були добре мотивовані і були не випадковими.

Констатовані порушення: не було встановлено порушення права на справедливий суд (п.1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: отримання компенсації, відмінне тлумачення правових положень, різний підхід до застосування закону, страхова відповідальність, страхове відшкодування, настання страхового випадку, усунення прогалин закону