Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 09 квітня 2019 року

у справі «Алтай проти Туреччини (№ 2)»

за заявою № 11236/09

Щодо порушення права на конфіденційне спілкування з адвокатом

Фабула справи: заявник скаржився на те, що національними органами було порушено його право на конфіденційне спілкування з адвокатом відповідно зі ст.8 Конвенції

У невстановлену дату адвокат заявника направив йому поштову кореспонденцію. Адміністрація установи виконання покарань вирішила, що вміст пакета здається підозрілим, а тому звернулася до прокурора з клопотанням про перевірку вмісту посилки. Суд задовольнив клопотання прокуратури та перевірив вміст пакета, який надійшов до заявника. У посилці були: книга «Глобалізація та імперіалізм», журнал з назвою «Нація без коренів» та газета «Міжнародний експрес Ша ла ла». Суд встановив, що ці книги не відносяться до представництва інтересів заявника адвокатом, а тому вони не підлягають передачі заявникові.

Заявник оскаржив рішення суду щодо вилучення книг. Стверджував, що він хотів отримати ці книги лише тому, що бажав їх прочитати. Зазначав, що саме адміністрація установи виконання покарань звернула увагу на необхідність відправки поштою цих книг, а не передачі засудженому особисто. Заявник звертав увагу суду на те, що адміністрація установи виконання покарань не мала підстав для вилучення цих книг, оскільки хоча вони і не були пов’язані із захистом, проте не були забороненими. Суд відхилив скаргу заявника.

Тим часом адвокат заявника знову відправив йому кореспонденцію. Адміністрація установи виконання покарань знову вирішила, що вміст пакета є підозрілим, а поведінка адвоката є несумісною з його обов’язками, і тому звернулася до суду з метою отримання дозволу на присутність представника установи виконання покарань під час спілкування заявника зі своїм адвокатом. Суд першої інстанції, не заслухавши доводів заявника та його адвоката, задовольнив клопотання установи виконання покарань. Заявник неодноразово оскаржував рішення судів про обмеження спілкування зі своїм адвокатом, проте бажаного результату у відміні обмеження конфіденційності спілкування заявника і адвоката досягнуто не було.

Правове обґрунтування: національні суди посилаються на ст. 59 Закону № 5275 як правове підґрунтя для їх втручання в спілкування заявника з адвокатом. Вони вказували, що поведінка адвоката була несумісна з професією, оскільки вона пересилав книги і періодичні видання заявнику, які не були пов'язані із здійсненням повноважень захисту.

Однак Суд зауважує, що ст. 59 Закону № 5275 - винятковий захід, який містить вичерпний перелік обставин, при яких може бути обмежена конфіденційність спілкування адвоката з клієнтом. Згідно з цим положенням, лише тоді, коли з документів чи інших матеріалів видно, що право, яким користуються в'язень та його адвокат, використовується як засіб для спілкування з терористичною організацією, або для вчинення злочину, або іншим чином ставить під загрозу безпеку установи, може бути обмежене присутністю представника в’язниці під час зустрічей.

Висновки: перехоплення листування тільки тому, що воно не відноситься до здійснення повноважень захисника, не передбачено національним законодавством як підставу для обмеження конфіденційності консультацій. В іншому випадку таке втручання буде йти врозріз зі змістом тексту положення і буде означати, що будь-яке листування з адвокатом, яке не є пов'язаним з захистом може бути обмежене.

Суд вважає, що національні суди безпідставно порушили право заявника на таємницю спілкування із адвокатом. На думку Суду, це сталося через неправильне застосування судами правових положень.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п.1 ст.6 Конвенції), право на повагу до приватного і сімейного життя (ст.8 Конвенції).

Ключові слова: право на захист, сприяння в доступі до адвоката, розкриття кореспонденції засудженого, забезпечення таємниці спілкування із захисником, можливість надати доводи в суді