Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 03 вересня 2019 року

у справі «Мухіна проти Республіки Молдова»

за заявою № 342/09

Щодо розгляду позову всупереч закінченню строків позовної давності та без належного мотивування

Фабула справи: заявниця скаржиться, що національні суди розглянули позовні вимоги проти неї, незважаючи на те, що строк позовної давності сплинули.

Заявниця орендувала у держави квартиру з 1989 року. У 1996 році її квартира була серйозно пошкоджена, внаслідок чого вона більше не була придатною для життя. У невстановлену дату заявниця звернулась із позовом до державних органів, вимагаючи поселення її в альтернативному житлі. Вона стверджувала, що орендоване нею житло перебувало у власності держави.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги заявниці та зобов’язав місцеві органи влади надати їй альтернативне житло, проте це рішення суду не виконувалося впродовж багатьох років. Заявниця припинила сплачувати рахунки за квартиру, вважаючи, що оскільки квартира більше непридатна для життя, то заявниця не може нести витрати за користування нею. Окрім того, заявниця скаржилася, що більшість комунальних послуг вже не були доступними.

2007 року Муніципальна компанія з управління житловим фондом звернулася до суду з позовом до заявниці, вимагаючи зобов’язати останню сплатити борг за комунальні послуги. Надалі позивач збільшив суму боргу, оскільки було встановлено, що в квартирі мешкало двоє осіб, а не лише одна заявниця. Заявниця у відповідь вказала, що позовні вимоги мають бути відхилені у зв’язку із спливом трьохрічного строку позовної давності. Муніципальна компанія заперечила, наголошуючи, що строк позовної давності не минув, оскільки стосовно неї були ініційовані судові провадження з боку компаній, які надають послуги у 2004–2005 роках. Це означало, що Муніципальна компанія мала б подати позови проти осіб, які мають заборгованість за отримані комунальні послуги, але не сплатили її через неї як посередника.

Рішеннями судів, які були додані до матеріалів справи, було встановлено факт укладання Муніципальною компанією та різними постачальниками послуг контрактів на постачання тепла, води та електрики у багатоквартирні будинки, які перебували під управлінням Муніципальної компанії. Міський суд задовольнив позовні вимоги Муніципальної компанії. Заявниця подала апеляційну скаргу, зокрема, стверджуючи про сплив строку позовної давності. Проте суди апеляційної і касаційної інстанцій її скарги відхилили як необґрунтовані.

Правове обґрунтування: Суд повторює, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди мотивувати свої рішення. У справі Руіз Торіджа проти Іспанії (9.12.1994 року, серія A № 303 - A) Суд встановив, що ненадання національним судом мотивів не прийняти заперечення щодо позовної давності склало порушення цього положення. Суд також встановив порушення п.1 ст.6 Конвенції, коли молдавські суди розглядали апеляційну скаргу, не наводячи вагомих причин для продовження строку подання апеляційної скарги (див. Мельник проти Молдови, №6923/03, п.35- 44, 14.11.2006 р.).

Суд зазначає, що національні суди розглядали судовий позов проти заявника стосовно деяких позовів, які, як правило, були погашені внаслідок закінчення трирічного строку давності (див. п. 17). Суд першої інстанції, який був єдиним, хто відповів на подання заявника про давність позовної давності, встановив, що позовна давність не застосовується до справи заявника в силу статті 276 КК (див. п.п. 11 та 17 ). Уряд був однакового погляду.

Суд зазначає, що ст.276 КК регулює відносини між особою, яка володіє майном іншої особи, та особою, яка є власником. До такого роду відносин строки позовної давності не застосовуються.

У цій справі було безперечно, що заявниця не була власником квартири, яку вона орендувала, а справжнім власником була муніципалітет. Позивачем у судовому позові проти заявника була Муніципальна компанія з питань управління житловим фондом. Як випливає з назви, це була компанія, створена муніципалітетом з метою управління своїм житловим фондом. Це підтверджується чинним Положенням, на яке посилається касаційний суд.

Очевидно, що ст. 276 КК буде безпосередньо застосовуватися у відносинах між муніципалітетом, як власником житлового фонду, а також Муніципальною компанією. Однак Суд має сумніви в тому, наскільки це положення було релевантним у відносинах між Муніципальною компанією та орендарем квартири. Ніщо не дозволяє припустити, що Муніципальна компанія та заявниця уклали будь-який договір щодо квартири.

Суд також зазначає, що суд першої інстанції не надав будь - яких причин того, чому він вважає, що ст. 276 КК була застосовна до нинішньої ситуації. Коли в апеляційній скарзі заявниця просила вищі суди перевірити застосовність ст. 276 КК до її ситуації, вони не відповіли жодним чином. Заявниця висловила заперечення щодо закінчення строку позовної давності перед судом першої інстанції відповідно до ст. 271 КК.

Висновки: приймаючи позовні вимоги у відношенні до заявника, які були подані після закінчення терміну давності і не надавши переконливе пояснення того, чому застосовується ст. 276 КК, національні суди порушили право заявника на справедливе слухання.

Констатовані порушення: право на справделивий суд (п.1 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: мотивувальна частина рішення, найм житла, права орендаря, вчасна оплата комунальних послуг, загальний строк позовної давності, відсутність належного обґрунтування, виключення із загального строку давності, ненадання мотивів рішення