Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 07 травня 2019 року

у справі «Кайнар та інші проти Туреччини»

за заявами № 21104/06 та іншими

Щодо позбавлення права власності на землі, що є природними об’єктами, внаслідок зворотної сили закону

Фабула справи: заявники скаржаться на порушення їх права на мирне користування своєю власністю внаслідок законодавчого втручання. Вони вважають, що вони задовольнили всі умови закону на момент прийняття спірної законодавчої поправки, і що без цієї поправки рішення національних судів було б винесене на їх користь. Заявники скаржилися також на надмірну тривалість розгляду справи.
У 1993 та 1995 роках заявники придбали землю на острові Гьокчеада. Земля була класифікована як «природний об’єкт», власність на яку зареєстровано не було. У 1996 році ця земля була зареєстрована як власність Державного Казначейства у зв’язку з переглядом кадастру.

Цього ж року заявники звернулися до земельного суду з вимогою про реєстрацію землі за ними відповідно до правил набуття права власності за набувальною давністю. Вимога заявників була задоволена, і, як зазначив суд, заявники виконали необхідні умови для набуття права власності за набувальною власністю.

Це рішення в подальшому було скасовано касаційним судом з тих підстав, що суд попередньої інстанції не з’ясував, чи використовувалася зазначена ділянка для випасу худоби, що перешкоджає набуттю права власності на неї за умовами набувальної давності. У 2004 році, під час провадження в земельному суді, до законодавства щодо захисту культурної та природної спадщини було внесено зміни, відповідно до яких земля, класифікована як «природний об’єкт», не може бути набута у власність за умовами набувальної давності. У результаті судових проваджень оспорювана земельна ділянка була зареєстрована як власність Державного Казначейства.

Правове обґрунтування: у цій справі Суд вважає за доцільне дотримуватися прецедентної практики. У зв'язку з цим він зазначив, що 2004 року до ст.11 Закону №2863 були внесені поправки, щоб розширити сферу застосування природних об'єктів. Він вважає, що ця поправка до законодавства позбавила заявників можливості отримати право власності на відповідну власність, тоді як пояснено вище, зацікавлені сторони могли законно вважати, що вони задовольнили усі вимоги, які дозволили б визнати їх власниками щодо нерухомого майна, яким вони володіли дуже давно. Таким чином, Суд вважає, що оскаржуваний закон перешкоджав здійсненню прав власності, а отже, правом заявників на повагу до свого майна.

Суд зазначає, що втручання в права заявників основане на законодавстві, яке набрало чинності в 2004 році, та його застосуванні в цій справі. Тому він переконаний, що втручання задовольнило умову законності.

У цій справі Суд зауважує, що у своєму рішенні 2005 року суд постановив, що шляхом відхилення від принципу зворотної дії, який, як правило, забороняє застосовувати новий закон до набрання ним чинності, цю нову поправку до законодавства потрібно було застосувати до відповідної процедури на тій підставі, що це питання публічної політики.

У зв'язку з цим, на думку Суду, посилання на державну політику у рішенні суду першої інстанції є недостатнім для обґрунтування такого зворотного застосування закону. Слід зазначити, що 2007 року, тобто після періоду, меншого за три роки, зазначений закон знову було змінено, щоб виключити всі землі, віднесені до природних об'єктів. Тому для Суду, враховуючи відсутність будь-якої інформації про обсяг застосування зворотної сили законодавчої поправки, важко зробити висновок про наявність практичної кореляції між ретроактивністю відповідного закону та захистом навколишнього середовища в цілому.

Висновки: оскаржене втручання задовольняє вимогу законності. Однак заявники не отримали жодної компенсації за шкоду, заподіяну майну. Суд зазначає, що уряд не посилався на будь-які виняткові обставини для обґрунтування повної відсутності компенсації. Навіть припускаючи, що метою оскаржуваного втручання є захист навколишнього середовища, таке втручання у права заявників не може бути узгоджене з належним балансом, який має підтримуватися між зацікавленими інтересами і немає розумного співвідношення пропорційності між ціллю, що переслідується, та використаними засобами.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п.1 ст.6 Конвенції), захист права власності (ст.1 Першого протоколу до Конвенції).

Ключові слова: конфіскація земель, перереєстрація земель, землі природного фонду, класифікація земельного фонду, ретроспективність дія закону у часі, націоналізація земельної ділянки