Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 09 липня 2019 року

у справі «Селахаттін Деміртас проти Туреччини (№ 3)»

за заявою № 8732/11

Щодо незаконного засудження за вираження власних поглядів у засобах масової інформації

Фабула справи: заявник вважає, що порушене проти нього кримінальне провадження порушило його права на свободу думки та свободу вираження поглядів.

Справа стосувалася висловів заявника, зроблених під час телевізійної трансляції. Місцевий прокурор звинуватив заявника у поширенні пропаганди на користь терористичної організації після висловлювань, зроблених ним по телефону під час телевізійної програми, у якій він брав участь як президент Асоціації з прав людини та прес-секретар демократичної платформи.

Суд першої інстанції визнав заявника винним за вказаним обвинуваченням та призначив покарання у виді позбавлення волі. Суд вказав, що надані заявником коментарі не охоплювались його правом на свободу вираження поглядів. Через три роки суд прийняв до уваги законодавчі зміни, постановив скасувати рішення та зупинити розгляд справи заявника на три роки.

Правове обґрунтування: втручання суперечить ст. 10, якщо воно "не передбачено законом", стосується однієї або декількох законних цілей, зазначених у п. 2 ст. 10 і є "необхідним у демократичному суспільстві" для досягнення цих цілей. Суд вивчив ці умови по черзі.

Він зазначає, що спірне втручання було передбачено законом, в зокрема, в відповідно з § 2 Закону N 3713 ст. 7. Це втручання переслідувало законні цілі, передбачені п. 2 ст. 10 Конвенції, а саме захист національної безпеки та громадської безпеки, охорона громадського порядку та запобігання злочинності.

Суд нагадує про принципи, що випливають із його судової практики щодо свободи вираження поглядів, які узагальнені, зокрема, у справі " Бедат проти Франції"( Швейцарія ([GC], № 56925/08, § 48, 29.03.2016) і “Фарук Темель проти Туреччини” (№ 16853/05 , §§ 53-57, 1.02.2011).

Суд вказав, зокрема, що п. 2 ст. 10 Конвенції має мало можливостей для обмеження свободи вираження думок в області політичної мови або питань, що становлять спільний інтерес. У цьому зв'язку, якщо такі уявлення не підбурюють до насильства- тобто, коли вони не виступають за використання насильницьких методів або кривавої помсти, вони не виправдовують вчинення терористичних актів, а також того, що їх не можна трактувати як розпалювання насильства глибокою ненавистю, то Договірні Держави не можуть обмежувати право громадськості бути проінформованими, навіть виходячи з цілей, визначених у п.2 ст.10 Конвенції, а саме захист територіальної цілісності, національної безпеки, захист порядку або запобігання злочину.

Висновки: у оскаржуваних заявах, які національні органи влади вважають злочином пропаганди на користь терористичної організації, заявник безперечно передав свої ідеї та думки з цього питання. Проводячи ретельний розгляд заяв заявника, Суд вважає, що, узяті разом, ці заяви, які, на його думку, є найважливішим елементом, який слід враховувати, не можуть розглядатися як такі, що містять заклики до застосування насильства, збройного опору або повстання.

Суд вважає, що порушене стостовно заявника кримінальне провадження не було пропорційне законним цілям та становило суттєве обмеження свободи вираження власних поглядів.

Констатовані порушення: свобода вираження поглядів (ст. 10 Конвенції).

Ключові слова: пропаганда тероризму, публічні заклики на телебаченні, правова оцінка публічних заяв, заклики до насильства