Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 24 квітня 2018 року

у справі «Бенедік проти Словенії»

за заявою № 62357/14

Щодо порушення конфіденційності діяльності особи в мережі Інтернет

Фабула справи: поліція здійснила моніторинг користувачів певної мережі Інтернет, яка залучає матеріал з дитячою порнографією та надіслала запит постачальнику послуг щодо даних про користувача, якому була призначена динамічна IP-адреса. У відповідь вони отримали дані про користувача - ім'я, прізвище та адресу, а час спілкування, встановлений з точністю до секунди, вже був відомим. Потім поліція також отримала наказ судді, який веде слідство, а постачальник послуг надавав дані про трафік на основі цього наказу. За результатами обшуку у Заявника були вилучені жорсткі диски, на яких містилися файли з порнографічними матеріалами за участю неповнолітніх. Заявник та його адвокат неодноразово зверталися з приводу того, що докази стосовно особи користувача відповідної IP-адреси були отримані незаконно. На їх думку, ця інформація стосувалася даних про трафік, тому її неможливо було отримати без судового ордера. За результатами судового розгляду Заявника було визнано винним у скоєнні кримінального злочину, а саме, показу, створенні, зберіганні та розповсюдженні порнографічного матеріалу та призначено покарання у вигляді умовного ув’язнення. Суд апеляційної інстанції, відмовивши Заявнику та відхиливши його доводи стосовно незаконного отримання доказів, задовольнив апеляцію прокуратури та призначив покарання у вигляді тюремного ув’язнення. Конституційний суд відхилив скаргу Заявника, встановивши, що його права не були порушені, оскільки своєю поведінкою Заявник сам відмовився від захисту приватності, публічно розкриваючи як свою власну IP-адресу, так і зміст своїх повідомлень, і тому не може більше покладатися на неї стосовно розкриття своєї ідентичності, відмовившись також від законного сподівання конфіденційності. Тому, отримавши дані про ім'я, прізвище та адресу користувача динамічної IP-адреси, за допомогою якої спілкувався Заявник, поліція не втрутилася в конфіденційність спілкування і тому не вимагала наказу суду для розкриття його особи.

Заявник стверджував, що поліція незаконно отримала інформацію, яка викликала встановлення його особи, від інтернет-провайдера.

Правове обґрунтування: з добре встановленого прецедентного права витікає, що якщо був збір даних про певну особу, обробка або використання персональних даних або публікація матеріалу, про який йде мова, у такий спосіб або такого рівня, який зазвичай неможливо передбачити, виникають міркування приватного життя (дивіться Satakunnan Markkinapörssi Oy і Satamedia Oy проти Фінляндії [ВП], №. 931/13, § 136, EСПЛ 2017 (витяги). Таким чином, стаття 8 Конвенції передбачає право на форму інформаційного самовизначення, яка дозволяє особам покладатися на їх право на конфіденційність щодо даних, які, хоч і нейтральні, збираються, обробляються та розповсюджуються колективно та у такій формі або у такий спосіб. що можуть зачіпати їх права відповідно до статті 8 (в тому ж місці, § 137). Суд раніше вважав, що інформація, така як встановлення даних за номерами телефонів, які викликаються (дивіться Mелоун проти Сполученого Королівства, 2 серпня 1984 року, § 84, Серія А, т. 82), особиста інформація, яка стосується телефону, електронної пошти і використання Інтернету (дивіться Копленд, наведена вище, §§ 41 та 43), інформація, яка зберігається прокуратурою стосовно фактів щодо ділових стосунків заявника ( дивіться Аманн, наведена вище, § 66) та публічна інформація, яка зберігається органами влади, про далеке минуле заявника (дивіться Ротару проти Румунії [ВП], № 28341/95, §§ 43 і 44, ЄСПЛ 2000 - V) підпадає під сферу застосування статті 8. Крім того, Суд раніше визнав в справі Delfi A.S. проти Естонії ([ВП] № 64569/09, § 147, ЄСПЛ 2015) що анонімність вже давно використовується для уникнення репресій або небажаної уваги. Тому вона може служити важливим чинником, що сприяє вільному поширенню ідей та інформації, у тому числі, зокрема, в Інтернеті. Водночас Суд не випускає з уваги й те, з якою легкістю, масштабністю і швидкістю відбувається поширення інформації в Інтернеті, а також живучість у мережі Інтернет будь-якої інформації, яка одного разу була там розміщена, у зв’язку з чим наслідки протиправних висловлювань в Інтернеті можуть бути значно більш негативними ніж у випадку, коли йдеться про такі висловлювання в традиційних медіа (там само).

Суд зазначає, що існує зона взаємодії особи з іншими особами, яка може підпадати під сферу дії "приватного життя". Інформація про таку діяльність зачіпає аспект конфіденційності щодо моменту, коли вона пов'язана або її можливо приписати ідентифікованій особі або фізичній особі, яку можливо ідентифікувати.

Висновки: з урахуванням особливого контексту цієї справи Суд підкреслює, що Конвенція про кіберзлочинність зобов'язує держави робити такі заходи, як збір даних про трафік в режимі реального часу і видача порядків представлення, доступними для органів влади в боротьбі, зокрема, зі злочинів, пов’язаних з дитячою порногафією. Проте такі заходи відповідно до статті 15 цієї Конвенції «підпорядковуються умовам і гарантіям, передбаченим національним законодавством держав-членів» і повинні «якщо це є доречним з огляду на природу відповідного повноваження або процедури, серед іншого, містити судовий або інший незалежний нагляд, підстави, які виправдовують застосування, і обмеження сфери застосування і терміну таких повноважень або процедур»

Тому, з точки зору чинного законодавства у відповідний час, очікування заявником конфіденційності стосовно його діяльності в Інтернеті неможливо вважати невиправданим або необґрунтованим. На всіх вищезазначених підставах Суд дійшов висновку, що інтерес заявника в захисті його ідентичності щодо його діяльності в Інтернеті підпадає під поняття " приватного життя ", тому стаття 8 була застосовною до цієї скарги.

Констатовані порушення: право на приватне життя (ст.8 Конвенції).

Ключові слова: незаконне отримання доказів, сподівання конфіденційності, використання персональних даних, Конвенція про кіберзлочинність