Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 06 червня 2012 року

у справі «Леас проти Естонії»

за заявою № 59577/08

Щодо порушення принципу змагальності та рівності сторін у кримінальному провадженні

Фабула справи: проти Заявника було порушено кримінальну справу за підозрою у хабарництві. В ході досудового слідства прокурор неодноразово надавав дозвіл на спостереження (нагляд) за Заявником. Підставою для затримання Заявника стали в тому числі звіти про спостереження (нагляд) щодо таємного візуального спостереження та таємного аудіозапису розмов. Заявник заперечував проти всіх звинувачень. На численні клопотання Заявника прокурор відмовився надавати дозвіл на доступ до інформації, зібраної у результаті заходів спостереження (нагляду) та до дозволів на спостереження, оскільки це може зашкодити кримінальному провадженню або призвести до кримінального правопорушення. Судом першої інстанції було надано доступ Заявнику до вказаної інформації, яка була додана до матеріалів кримінальної справи. Під час провадження в апеляційному суді прокурор повідомив, що судом досліджувалися також інші матеріали спостереження, доступу до яких Заявнику не надавалося. Заявника було визнано винним у скоєнні злочину та призначено відповідне покарання.
Заявник стверджував, що через обмеження йому доступу до файлу відеозапису спостереження (нагляду) у кримінальному провадженні проти нього, було порушено принцип рівності сторін і не було надано належних умов для підготовки захисту.

Правове обґрунтування: основним аспектом права на справедливий судовий розгляд у кримінальному провадженні, включаючи елементи такого провадження, що відноситься до процедури, має бути змагальним і що між обвинуваченням та захистом має бути рівність сторін. Право на змагальний судовий процес у кримінальній справі означає, що і обвинувачення, і захист повинні мати можливість ознайомитись із матеріалами і прокоментувати зауваження та докази, подані іншою стороною (Brandstetter проти Австрії, 28 серпня 1991, §§ 66-67, Series A no. 211).

Крім того, пункт 1 статті 6 вимагає, щоб органи прокуратури розкрили стороні захисту будь-які суттєві докази, що їм відомі, за або проти обвинуваченого (див., mutatis mutandis, Rowe та Davis, цит. вище, §60).

Проте право на розкриття відповідних доказів не є абсолютним. Будь-яке кримінальне провадження може мати конкуренті інтереси, такі як національна безпека або необхідність захищати свідків у випадку ризику репресій або використання таємних методів розслідування злочину, які повинні бути протиставлені правам обвинуваченого (Доорсон (Doorson) проти Нідерландів, 26 березня 1996, §70, Reports of Judgments and Decisions 1996-II). У деяких випадках може бути необхідним приховати певні докази від захисту з метою забезпечення основних прав іншої особи або захисту важливих суспільних інтересів. Однак, згідно з пунктом 1 статті 6 допускаються лише такі заходи, які обмежують права захисту, що є суворо необхідними (див.Ван Мехелен (Van Mechelen) та інші проти Нідерландів, 23 квітня 1997, §58, Reports 1997-III). Крім того, для того, щоб гарантувати обвинуваченому справедливий судовий розгляд, будь-які труднощі, які викликають обмеження захисту своїх прав, повинні бути належним чином компенсовані процедурами, яких дотримуються судові органи (див., mutatis mutandis, Rowe та Davis, цит. вище, §61, із посиланням на зазначену вище справу Доорсон та Ван Мехелен).

У випадках, коли приховано докази від захисту на підставі публічного інтересу, це не завдання цього суду вирішувати, чи було таке нерозголошення гостро необхідним, оскільки, як правило, національним судам необхідно оцінювати докази, що надходять до них (див. Edwards, процитоване вище, § 34). У будь-якому випадку, багато справ, зокрема і та, що розглядається, де докази, що є предметом розгляду, ніколи не були розкриті, суд не буде мати можливості зіставити громадський інтерес щодо нерозголошення інформації з інтересом обвинуваченого, зважаючи на матеріали справи. Тому він повинен ретельно дослідити процедуру прийняття рішень, щоб забезпечити, наскільки це можливо, дотримання вимог щодо забезпечення змагальності й рівності сторін, включаючи належні гарантії захисту інтересів обвинуваченого (див. Fitt проти Сполученого Королівства [ВП], no. 29777/96, § 46, ECHR 2000-II та Jasper проти Сполученого Королівства [ВП], no. 27052/9, § 53, 16 лютого 2000).

Більш конкретно, пункт 3 (b) статті 6 гарантує обвинуваченому "достатній час і можливості для підготовки захисту", а отже, означає, що реальна діяльність щодо захисту з його боку може включати все, що є "необхідним" для підготовки до основного судового розгляду справи. Обвинувачений повинен мати можливість організувати свій захист належним чином і без обмежень щодо можливості викласти всі належні аргументи захисту у суді першої інстанції і таким чином вплинути на результат судового розгляду (див. ріш. Connolly проти Сполученого Королівства, no. 27245/95, 26 червня 1996, та Моісєєв проти Росії, no. 62936/00, § 220, 9 жовтня 2008). Крім того, засоби, якими повинен користуватись кожен, кого звинувачено у вчиненні кримінального злочину, включають можливість ознайомитись з результатами розслідувань, проведених протягом провадження, з метою підготовки судового захисту (див. C.G.P. проти Нідерландів (ріш.), no. 29835/96, 15 січня 1997, та Фуше (Foucher) проти Франції, 18 березня 1997, §§ 26-38, Reports 1997-II). Питання адекватності часу та засобів, наданих обвинуваченому, має бути оцінено із урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. Галстян (Galstyan) проти Вірменії, no. 26986/03, § 84, 15 листопада 2007, та Dolenec проти Хорватії, no. 25282/06, § 208, 26 листопада 2009).

Нездатність відкрити стороні захисту докази, які містять дані, що могли б дозволити обвинуваченому виправдати себе або скоротити строк покарання, буде означати відмову у засобах, необхідних для підготовки захисту, а отже, порушення права, гарантованого пунктом 3 (b) статті 6 Конвенції (див. C.G.P. вказано вище). Передбачається, що обвинувачений може вказати конкретні підстави його клопотання (див. Банденун (Bendenoun) проти Франції, 24 лютого 1994, § 52, Series A no. 284), і національні суди мають право перевірити обґрунтованість цих причин (див. C.G.P., цит. вище; Natunen проти Фінляндії, no. 21022/04, § 43, 31 березня 2009; та Janatuinen проти Фінляндії, no. 28552/05, § 45, 8 грудня 2009).

Висновки: Суд вважає, що процедура, якої дотримуються судові органи у цій справі, не змогла належним чином компенсувати (адекватно врівноважити) труднощі, завдані захисту, через обмежений доступ до матеріалів спостереження. Сторона захисту не була належним чином проінформована про позицію місцевого суду щодо того, чому це було суду вкрай необхідно для обмеження їх прав, і вони не мали можливості представляти свої контраргументи на такі міркування. За цих обставин Суд не вважає, що процедура, яка застосовувалася для вирішення питання розкриття доказів, відповідає вимогам щодо забезпечення змагальності та рівності сторін або містила адекватні гарантії захисту інтересів обвинуваченого.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (ст.6 Конвенції).

Ключові слова: процедура розкриття доказів, змагальність сторін, захист інтересів обвинуваченого, заходи таємного спостереження (нагляду)