Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 23 квітня 2019 року

у справі «Єлісей-Узун і Андоні проти Румунії»

за заявою № 42447/10

Щодо обов’язку суду мотивувати рішення

Фабула справи: Заявники подали позов до суду, в якому вимагали компенсації за еквівалентну «надбавку за лояльність», яка, на думку заявників, мала нараховуватися на їх заробітну плату, оскільки вони відповідали таким самими вимогам, як і всі інші категорії судових та позасудових працівників, які отримали зазначену надбавку. Суд апеляційної інстанції задовольнив позов, використавши поняття “надбавка за конфіденційність” та встановивши, що відповідний закон створює різницю в ставленні до заявників та інших співробітників судових та позасудових судів, а також що не було ніякого обґрунтування для створення такої відмінності. Відповідна компенсація була сплачена заявникам. Відповідачами була подана екстраординарна скарга, яка була задоволено в зв”язку з помилковим визначенням предмету спора та правової підстави, остаточне рішення скасоване.

Заявники стверджували про порушення їхнього права на справедливий суд, їхнього права на повагу до свого майна, а також на дискримінацію на підставі своєї професії.

Правове обґрунтування: Суд посилається на свою прецедентну практику щодо принципу змагальності, принципу рівності процесуальних можливостей сторін, а також обставини, за яких оцінка національного суду фактів у конкретній справі може вважатися «довільною» (див. серед багатьох інших, Регнер проти Чеської Республіки [ВП], № 35289/11, § 146, 19 вересня 2017, та Д.М.Д. проти Румунії, № 23022/13, § 61, 3 жовтня 2017). Суд постановив, що самі судді повинні дотримуватися принципу змагальності, зокрема, коли вони відхиляють апеляцію або задовільняють позов на підставі питання, порушеного судом за власним бажанням. У зв'язку з цим важливо, щоб ті, хто пред'являв свої претензії до суду, покладалися на належне функціонування системи правосуддя: це забезпечується, серед іншого, впевненістю в тому, що сторона спору буде заслухана щодо всіх обставин справи. Іншими словами, законним є те, що сторони спору сподіваються, що вони будуть проінформовані про те чи потребує певний документ або довід їх коментаря (див. Duraliyski проти Болгарії № 45519/06, §§ 31-32, 4 березня 2014, з подальшими посиланнями).

Висновки: пункт 1 статті 6 зобов'язує суди мотивовувати свої рішення, але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Ступінь застосування цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Більше того, необхідно враховувати, зокрема, різноманітність доводів, з якими сторона у справі може звернутися до суду, та відмінності, що існують у Договірних Державах стосовно встановлених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків та викладення і підготовки судових рішень. Ось чому питання про те, чи виконав суд обов’язок мотивувати своє рішення, як того вимагає стаття 6 Конвенції, можливо вирішити лише обставин відповідної справи.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (щодо загальної справедливості провадження) (п.1 ст.6 Конвенції). Не виявлено порушень права власності (п.1 Протоколу № 1), загальної заборони дискримінації (п.1 Протоколу № 12), заборона дискримінації (ст.14 Конвенції).

Ключові слова: принцип змагальності сторін, “надбавка за конфіденційність”, дискримінація на підставі професії