Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішення

від 02 травня 2019 року

у справі «Аджич проти Хорватії № 2»

за заявою № 19601/16

Щодо обов'язкової участі сторін в процесі прийняття рішень у справах, які стосуються захисту інтересів дитини

Фабула справи: Заявник ініціював "позасудове" провадження у справі про повернення дитини після того, як мати дитини (громадянка Хорватії та колишня дружина заявника) «незаконно утримувала» її в Хорватії у значенні Гаазької Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей (далі - Гаазька конвенція). Суди трьох інстанцій відхилили прохання Заявника щодо повернення дитини до США, не провівши жодного усного слухання. Визначальним фактором для винесення таких рішень був висновок судового експерта з психіатрії, який констатував ймовірність негативного впливу на дитину в разі її повернення до США без матері. Загалом провадження тривало близько трьох років. Уряд стверджував, що суди покладалися в основному на документальні докази для прискорення провадження у справі про повернення відповідно до Гаазької конвенції.

Заявник стверджував, що відмова національних судів повернути сина до Сполучених Штатів становила втручання в його право на повагу до його сімейного життя. Це втручання було незаконним, воно не було спрямоване на захист інтересів дитини, а виключно на інтереси матері, а отже, це не було необхідним у демократичному суспільстві.

Правове обгрунтування: Суд нагадує, що при визначенні того, чи втручання в право людини на повагу до сімейного життя було «необхідним у демократичному суспільстві», він повинен розглянути, чи було досягнуто справедливої рівноваги між конфліктуючими інтересами - дитиною, двома батьками, та громадського порядку - у межах свободи розсуду, що надається державам у таких питаннях (див., наприклад, Момуссо и Вашингтон проти Франції, № 39388/05, § 62, 6 грудня 2007 року). При цьому він повинен оцінити, чи з урахуванням особливостей справи та в цілому, наведені для обґрунтування причини втручання були релевантними і достатніми для цілей пункту 2 статті 8 (там само, § 81; та Тіман проти Франції та Німеччини (ріш.), № 47457/99 та 47458/99, 27 квітня 2000 року). Проте Суд не може належним чином здійснити таку оцінку, не визначивши, наскільки процес прийняття рішень, розглянутий у цілому, надав заявникові необхідний захист його інтересів (див. Зоммерфельд проти Німеччини [ВП], № 31871/96, § 66, ECHR 2003-VIII (витяги), і Сахін проти Німеччини [ВП], № 30943/96, § 68, ECHR 2003-VIII), тобто без визначення того, чи виконала держава процедурні вимоги, передбачені в цій статті.

Висновки: в даній справі заявник не був залучений до процесу прийняття рішень в достатній мірі, щоб забезпечити необхідний захист його інтересів. Його залучення було особливо важливим з огляду на те, що ці суди врешті-решт відмовилися повернути сина. Більше того, ніщо не говорить про те, що участь заявника у експертній оцінці була б проти найкращих інтересів дитини. Навпаки, вона могла б сприяти встановленню того, що є в інтересах дитини. Відмова в прийнятті до уваги заперечень щодо повернення дитини або недостатнє наведення підстав в рішенні про відхилення таких заперечень відповідно до Гаазької конвенції суперечило б вимогам статті 8 Конвенції. Отже, у цій справі було порушення статті 8 Конвенції. Нарешті, Суд зауважує, що немає жодних підстав для того, щоб дане рішення розглядалося як таке, що вимагало б від держави-відповідача повернути дитину до Сполучених Штатів.

Констатовані порушення: право на повагу до сімейного життя (ст.8 Конвенції), право на справедливий суд (п.1 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: захист інтересів дитини, Гаазька конвенція, прискорення провадження