Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 06 червня 2019 року

у справі «Гарумов проти України»

за заявою № 70043/17

Щодо ненадання адекватної медичної допомоги обвинуваченому під час перебування під вартою

Фабула справи: заявника затримали за підозрою у викраденні людини. Районний суд обрав заявнику запобіжний захід у вигляді взяття під варту. Суд погодився з наведеними слідчим підставами для тримання заявника під вартою, проте не зазначив їх у своїй ухвалі. В ухвалі лише зазначалося, що наведених слідчим підстав було достатньо для висновку суду, що заявник міг спробувати ухилитися від слідства і суду, перешкоджати слідству та впливати на інших підозрюваних або свідків у провадженні. Інших деталей суд не зазначив. Під час досудового слідства строк тримання заявника під вартою неодноразово продовжували. Підставами для продовження строку тримання його під вартою були тяжкість можливого покарання, необхідність проведення додаткових слідчих і процесуальних дій та той факт, що існуючі ризики [ухилення та перешкоджання заявником слідству] були досі актуальними. Інших деталей суд не зазначив. Заявник скаржився на ненадання йому належної медичної допомоги під час тримання його під вартою. Він посилався на ст. 3 Конвенції. Заявник скаржився на свавільність та безпідставність рішень національних судів щодо тримання його під вартою. Він посилався на п. 3 ст. 5 Конвенції.

Правове обґрунтування: застосовні загальні принципи щодо медичної допомоги під час тримання під вартою наведені в рішеннях у справах «Хумматов проти Азербайджану» (Hummatov v. Azerbaijan), заяви № 9852/03 та № 13413/04, пункти 112 – 122, від 29 листопада 2007 року), «Ухань проти України» (Ukhan v. Ukraine), заява № 30628/02, пункти 77 – 83, від 18 грудня 2008 року), «Петухов проти України» (Petukhov v. Ukraine), заява № 43374/02, пункти 91 – 98, від 21 жовтня 2010 року) та «Сергій Антонов проти України» (Sergey Antonov v. Ukraine), заява № 40512/13, пункти 70 – 75, від 22 жовтня 2015 року).

Хвороба заявника була достатньо серйозною, щоб впливати на його повсякденну діяльність та навіть загрожувати його життю. Отже, він міг відчувати значне занепокоєння щодо того, чи була належною надана йому медична допомога.

Одразу після інсульту заявнику рекомендували стаціонарне лікування у медичному закладі неврологічного профілю. Його поміщення до такого закладу рекомендувалося у зв’язку з необхідністю проведення додаткових обстежень та проходження лікування. Вбачається, що СІЗО цю рекомендацію не виконало.

Рекомендація про проходження заявником МРТ та реабілітаційного лікування не була виконана вчасно. У зв’язку з цим Суд зазначає, що органи влади не пояснили таку затримку в проведенні МРТ, визнавши, що медична частина СІЗО не була належним чином обладнана та укомплектована персоналом для лікування неврологічного захворювання заявника. Зрештою, МРТ було проведено через чотири місяці після його призначення.

Крім того, Суд не може не зазначити, що після того, як судово-медичні експерти дійшли висновку, що заявник переніс ще один тяжкий інсульт, органи влади не взяли до уваги повторну рекомендацію щодо проходження заявником додаткового обстеження та стаціонарного лікування у медичному закладі неврологічного профілю. Вбачається, що вони просто переклали свій обов’язок помістити заявника до спеціалізованого медичного закладу на самого заявника та його родичів. Натомість вони продовжували надавати заявнику симптоматичне лікування в СІЗО.

Зрештою, заявнику знадобилося чотири місяці для організації такого переведення. У цьому контексті Суд не може виключити, що інвалідність заявника могла стати наслідком небажання органів влади вжити всіх кроків, які обґрунтовано від них очікувалися.

Однак Суд зазначає, що під час тримання під вартою заявник не залишився повністю без медичної допомоги. Він отримав певні лікарські засоби та пройшов низку обстежень. Проте Суд не може погодитися з аргументом Уряду, що рівень наданої заявнику медичної допомогу був достатнім. Хоча Уряд надав значний обсяг задокументованої інформації щодо наданого заявнику лікування, в ній не було доказів, які б доводили, що упродовж тримання під вартою призначені лікарські засобі йому дійсно надавалися. З декількох дуже нерозбірливих документів у матеріалах справи вбачається, що деякі лікарські засоби надавалися заявнику з 06 липня до 10 жовтня 2017 року.

У зв’язку з цим Суд повторює, що саме Уряд повинен надати достовірні та переконливі докази того, що заявник отримав вичерпну та належну медичну допомогу під час тримання під вартою (див., серед інших, рішення у справі «Савінов проти України» (Savinov v. Ukraine), заява № 5212/13, пункт 50, від 22 жовтня 2015 року).

Висновки: невиправдані затримки у наданні органами влади заявнику медичної допомоги після встановлення його захворювання, незабезпечення його поміщення до лікарні для додаткового обстеження і стаціонарного лікування та подальше погіршення стану його здоров’я є достатніми ознаками серйозної неспроможності держави-відповідача надати йому належну медичну допомогу під час тримання під вартою. Це становило нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження.

Констатовані порушення: заборона катування (ст. 3 Конвенції) та право кожного, кого заарештовано або затримано, на розгляд справи судом упродовж розумного строку.

Ключові слова: позбавлення волі, обґрунтованість рішення суду, нелюдське поводження, охорона здоров’я