Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 06 червня 2019 року

у справі «ASP PP DOOEL проти Північної Македонії»

за заявою № 66313/14

Щодо відсутності пояснення судом підстав його відходу від встановленої судової практики

Фабула справи: заявник скаржився, посилаючись на п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, на те, що національні суди відхилили його клопотання про врахування усталеної судової практики при розгляді його справи національними судами, не обґрунтовуючи підстави відходу від правової позиції. У результаті ухвалених рішень заявника було зобов’язано застосувати більш високу процентну ставку для погашення кредиту.

Правове обґрунтування: загальні принципи щодо обов'язку вітчизняних судів у наданні адекватних та достатніх підстав узагальнені у справі Морейра Феррейра проти Португалії (№ 2) ([GC], № 19867/12, § 84, 11 Липень 2017 року).

Ця справа стосується цивільного судочинства, в якому компанія-заявник вимагала скасувати положення кредитного договору, згідно з яким внутрішня встановлена ​​законом процентна ставка за замовчуванням застосовуватиметься до прострочених платежів у іноземній валюті. Валюта погашення була встановлена ​​як визначальний фактор Верховним Судом у справах, які були ідентичними справжньому стосовно відповідних фактів і законів. А саме, Верховний Суд ухвалив, що за таких обставин слід застосовувати процентні ставки за замовчуванням, що застосовуються до валюти погашення позики замість встановленої законодавством процентної ставки. Далі Суд зауважує, що виплати в цій справі також були виражені в іноземній валюті.

Верховний Суд не розглядав цю судову практику у справі компанії-заявника, хоча компанія-заявник прямо на неї посилалась.

Компанія-заявник скаржилася, що до її погашення була застосована вища процентна ставка внаслідок застосування національної встановленої законодавством процентної ставки за умовчанням.

Беручи до висновок, що стосується п. 1 ст. 6, Суд вважає, що не слід перевіряти, чи було в цьому випадку порушення ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції (див. Петко Петков проти Болгарії, № 2834/06, § 38, 19 лютого 2013 року, і Ніколов проти колишньої Югославської Республіки Македонія, № 41195/02, § 29, 20 грудня 2007 року з подальшими посиланнями).

Висновки: відповідно до судової практики Суду, існування чітко встановленої вітчизняної судової практики покладало на апеляційний суд обов'язок дати більш детальне пояснення, чому воно дійшло до протилежного рішення (див., Mutatis mutandis, Gorou v Греція (№ 2) [GC], № 12686/03, § 38, 20 березня 2009 року, та Атанасовський проти колишньої Югославської Республіки Македонія, № 36815/03, § 38, 14 січня 2010 року).

Відтак, відсутність будь-якого пояснення апеляційним судом щодо його відходу від встановленої судової практики з цього питання достатньо для того, щоб констатувати порушення п. 1 ст. 6 Конвенції.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції) та право на мирне володіння своїм майном (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції).

Ключові слова: справедливий судовий розгляд, судовий прецедент, захист власності, приватна власність