Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 03 січня 2013 року

у справі «Дрогобецька проти України»

за заявою № 41662/05

Щодо надмірної тривалості кримінального провадження

Фабула справи: заявниця скаржилася, що тривалість кримінального провадження була нерозумною та що не було ефективного засобу юридичного захисту у цьому зв'язку.

11 квітня 2000 року прокуратурою було порушено кримінальну справу щодо заявниці та двох інших осіб за підозрою в ухиленні від сплати податків та у посадовому підлозі, вчиненому ними як посадовими особами приватного підприємства.

У період з 30 травня 2000 року до 30 червня 2004 року районний суд розглядав справу.

Тим часом заявниця подавала до вищих судів численні скарги на тривалість провадження.

В ході провадження судові засідання дванадцять разів відкладались з огляду на те, що головуючий суддя розглядав іншу справу, та сім разів - на прохання захисників інших співобвинувачених. Крім того, п'ять разів судові засідання було відкладено у зв'язку з неявкою заявниці або її захисника. Насамкінець, чотири рази засідання не відбулися через неявку прокурора та три рази - свідків. Проте, відповідно до тверджень заявниці, суддею неодноразово з різних причин не було належним чином повідомлено сторонам про заплановані судові засідання. Деякі з відкладень, як вона стверджувала, були спричинені неспроможністю судді забезпечити аудіофіксацію засідань, чого вимагала заявниця.
30 червня 2004 року за клопотанням прокуратури та в присутності захисника заявниці районний суд закрив кримінальну справу щодо заявниці у зв'язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Правове обґрунтування: розумність тривалості провадження повинна оцінюватися в світлі обставин справи та з урахуванням наступних критеріїв: складність справи, поведінки заявника та відповідних державних органів (див. рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v. France) [ВП], заява № 25444/94, п. 67, ECHR 1999-II).

Суд повторює, що ст. 13 Конвенції гарантує ефективний засіб юридичного захисту у відповідному національному органі від стверджуваного порушення вимоги п. 1 ст.6 Конвенції щодо розгляду справи протягом розумного строку (див. рішення у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland) [ВП], заява № 30210/96, п. 156, ECHR 2000-ХІ). Суд також звертається до свого висновку у справі «Мерії проти України» про відсутність в національному законодавстві ефективного та доступного засобу юридичного захисту щодо скарг на тривалість провадження у кримінальній справі (див. рішення від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України» (Merit v. Ukraine), заява № 66561/01, пп. 78-79).

Висновки: провадження було важливим для заявниці. Хоча справа стосувалася двох пунктів обвинувачення та трьох співобвинувачених, вона видається не дуже складною.

Щодо поведінки заявниці та державних органів Суд зазначає, що, навіть якщо були затримки з вини заявниці, вони не можуть вважатися такими, що значним чином сприяли збільшенню загальної тривалості провадження. Таким чином, Суд вважає, що поведінка заявниці сама по собі не може слугувати виправданням загальної тривалості провадження. Суд зазначає, зокрема, що в той час, як досудове слідство було завершено протягом двох тижнів, національний суд розглядав справу більше чотирьох років та двох місяців, і в кінцевому результаті закрив її у зв'язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності . Щодо інших затримок Суд зазначає, що саме до компетенції національних судів належить організація судового розгляду таким чином, щоб він був швидким та ефективним

Основну відповідальність за надмірну тривалість провадження, про яке йдеться, несуть державні органи.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції), право на ефективний засіб юридичного захисту (ст. 13 Конвенції).

Ключові слова: тривалість провадження, розумні строки, строки давності, затягування процесу