Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 02 липня 2019 року

у справі «Бешлега проти Республіки Молдова та Росії»

за заявою № 48108/07

Щодо затримання особи на підставі рішень органів влади самопроголошеної держави

Фабула справи: заявника заарештували й помістили до слідчого ізолятора працівники міліції «Придністровської Молдавської Республіки» (далі - «ПМР». Заявник скаржився на те, що його тримали у принизливих умовах утримання. Він посилався на порушення ст. 3 Конвенції. Заявник скаржився на порушення п. 1 ст. 5 Конвенції через затримання на підставі рішення суду «ПМР», яке було незаконно створене. Він також скаржився на порушення п. 1 ст. 6 Конвенції. Заявник скаржився на порушення ст. 10 Конвенції. Заявник також скаржився, що не мав ефективних засобів захисту стосовно своїх скарг відповідно до ст.ст. 3, 5, 6 та 10 Конвенції. Він посилався на ст. 13 Конвенції.

Правове обґрунтування: в практиці Суду згідно із п. 1 ст. 5 Конвенції встановлено, що будь-яке позбавлення волі повинно ґрунтуватися не лише на одному з винятків, перелічених у пп.пп. (а) - (f), а й також бути "законним". Якщо йдеться про «законність» тримання під вартою, включаючи питання про те, чи дотримується «встановлена ​​законом процедура», Конвенція по суті посилається на національне законодавство та встановлює обов’язок дотримуватися матеріальних та процесуальних норм національного законодавства. Це насамперед вимагає, щоб будь-який арешт чи затримання мали юридичну основу у внутрішньому законодавстві; він також стосується якості закону, вимагаючи, щоб він був сумісний з верховенством закону, концепцією, притаманною всім статтям Конвенції (див., наприклад, Del Río Prada проти Іспанії [GC], № 42750 / 09, § 125, ЄСПЛ 2013; та Мозер, цитований вище, § 134).

Оскільки суди «ПМР» не могли призначити законного тримання заявника під вартою для цілей п. 1 ст. 5 Конвенції, то, як наслідок, вони можуть визначатися як "незалежний суд, встановлений законом" для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції (див. Варданеан проти Республіки Молдова та Росія, № 22200/10, § 39, 30 травня 2017 року). Отже, Суд вважає, що в цій справі було порушено обидві статті.

Висновки: судова система «Придністровської Молдавської Республіки» не є системою, що відображає судову традицію, сумісну з Конвенцією (див. Вище, цитований вище, §§ 148-49). З цієї причини він постановив, що суди «ПМР» та, по суті, будь-який інший орган «ПМР» не могли застосовувати "законний" арешт заявника чи тримання під вартою у значенні п. 1 ст. 5 Конвенції (див. Mozer, цитований вище, § 150).

Констатовані порушення: Російською Федерацією було порушено норми щодо заборони катування (ст. 3 Конвенції), право на свободу та особисту недоторканність (п. 1 ст. 5 Конвенції), право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції), свобода вираження поглядів (ст. 10 Конвенції) та право на ефективний засіб юридичного захисту (ст. 13 Конвенції). Вказані статті не були порушені Республікою Молдова.

Ключові слова: приниження гідності, нелюдське поводження, виборчий процес, справедливий судовий розгляд, органи влади невизнаної держави, тимчасово окупована територія