Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 02 липня 2019 року

у справі «Мельник проти Республіки Молдова»

за заявою № 46351/08

Щодо задоволення судом позову, не зважаючи на пропуск строку позовної давності

Фабула справи: мерія м. Орхей подала до суду заяву про анулювання права власності на земельну ділянку заявника. У невстановлену дату заявник подав до суду заяву про продовження строку прийняття спадщини свого брата С.; обидві заяви були об’єднані в межах одного провадження. Суд відхилив заяву мерії та задовольнив заяву заявника; заявник стверджував, що мерія пропустила строк позовної давності в три роки щодо анулювання права власності С., проте суд не вказав цього аргументу в рішенні, а визнав вимоги місцевої влади необґрунтованими; суд також задовольнив заяву про поновлення строку для прийняття спадщини заявником. Апеляційний суд скасував попереднє рішення суду та задовольнив заяву мерії міста, і скасував право власності С. на земельну ділянку, тому що вона була надана помилково. Окрім іншого, суд відхилив заяву про поновлення строку для прийняття спадщини, оскільки такий строк було пропущено без поважних причин. Верховний суд залишив у силі рішення апеляційного суду. Заявник скаржився на порушення п. 1 ст. 6 Конвенції в результаті перевірки національними судами судових дій.

Правове обґрунтування: дотримання вимог щодо прийнятності для здійснення процесуальних дій є важливим аспектом права на справедливий суд. Роль, яку відіграють строки позовної давності, має головне значення, коли її тлумачити у світлі Преамбули Конвенції, яка у своїй відповідній частині оголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Держав (див. Brumărescu v. Румунія [GC], № 28342/95, § 61, ЄСПЛ 1999 ‑ VII, Roşca проти Молдови, № 6267/02, § 24, 22 березня 2005 року, та Dacia SRL проти Молдови, № 3052/04, § 75, 18 березня 2008 р.).

Відповідно до ст. 6 Конвенції Суд не повинен ставити під сумнів, чи було правильним тлумачення національними судами строків позовної давності, оскільки це фактично передбачало б заміну власних поглядів на думку національних судів щодо належне тлумачення та зміст внутрішнього законодавства (див., mutatis mutandis, Z та інші проти Сполученого Королівства [GC], № 29392/95, § 101, ЄСПЛ 2001-V та Orlen Lietuva Ltd. проти Литви, ні . 45849/13, § 90, 29 січня 2019 року).

Відповідно до ст. 78 старого ЦК Молдови суди всіх рівнів повинні були перевіряти, чи позовна давність перешкоджала розгляду справи щодо заявника. Більше того, не можна сказати, що суди не були обізнані з цим питанням, оскільки заявниця чітко підняла його перед судом першої інстанції, який підтвердив її аргументи.

Висновки: перш за все, національні суди повинні розтлумачити спосіб застосування позовної давності, на яку посилається заявник. Однак, скасовуючи рішення нижчого суду, вищі суди з цього приводу залишалися цілком мовчазними.

За відсутності конкретної та чіткої відповіді неможливо встановити, чи ці суди просто нехтували розглядом твердження про те, що сплив строк позовної давності чи вони мали намір відхилити відповідне клопотання, і якщо це був їхній намір, то якими були причини, що призвели до такого рішення (див. Руїз Торія, цитований вище, § 30; Хіро Балані проти Іспанії, 9 грудня 1994 р., § 28, серія A № 303-B; Лебединські проти Республіки Молдова, № 41971 / 11, § 35, 16 червня 2015 року та Nichifor проти Республіки Молдова, № 52205/10, п. 30, 20 вересня 2016 року).

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: справедливий судовий розгляд, процесуальні строки, земельні спори, орган місцевого самоврядування, перегляд рішення суду