Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 04 червня 2019 року

у справі «Їлмаз проти Туреччини»

за заявою № 36607/06

Щодо відмови у призначенні особи на посаду державної служби на підставі інформації, що стосується її приватного життя

Фабула справи: заявник, вчитель з релігієзнавства, який працював на державній освітній службі, у 2000 році склав конкурсний екзамен для призначення на посаду викладача з цієї дисципліни за кордоном. У подальшому його було запрошено на підготовчі курси. Однак Міністерство освіти відмовило заявникові у призначенні на посаду за кордоном. Міністерством освіти у відзиві на позовну заяву було зазначено, що заявникові було відмовлено, враховуючи особливості його приватного і сімейного життя, зокрема: у 1987 році його було заарештовано і звільнено за участь у заходах, що порушили громадський порядок у державі; запрошених гостей він ніби як розміщував у різних кімнатах за гендерною ознакою; його дружина дотримувалася принципів ісламського дрес-коду, у повсякденному житті носила паранджу. Заявник стверджує, що тривалість розгляду справи перед національними органами була несумісною з вимогою "розумного строку". Заявник скаржиться на порушення його права на повагу до свого приватного життя. Він звинувачує вітчизняну владу у тому, що він та його родина неправомірно піддавалися розслідуванню безпеки та відмовили на підставі інформації, що стосується його приватного життя, отриманої наприкінці цього розслідування.

Правове обґрунтування: відмова у призначенні, з якою стикався заявник, є втручанням у реалізацію його права на повагу до свого приватного життя. Таке втручання ігнорує ст. 8, якщо, «передбачене законом», воно не переслідує одну чи більше законних цілей, передбачених п. 2, і, крім того, «необхідне в демократичному суспільстві» для їх досягнення.

Уряд не вказав ні правових підстав для цього втручання, ні законної мети, яку він переслідував, ні причин, чому це може вважатися необхідним у демократичному суспільстві.

У цьому відношенні Суд вважає корисним нагадати, що, виходячи з положень циркуляра та директиви, національні органи вважали, що заявник не зміг зайняти посаду в за кордоном. Міністерство освіти посилалося на принцип суспільних інтересів та імперативи необхідності обґрунтування цього рішення, не надаючи жодних пояснень щодо причин, що стосуються суспільних інтересів, або потреб та специфіки послуг освіта та викладання, що могло б пояснити, чому вчитель, зайнятий у Міністерстві, не може обіймати посаду за кордоном.

Рішення про непризначення заявника за кордоном мотивоване питаннями, пов'язаними з його приватним життям.

Висновки: турбота про збереження нейтралітету державної служби не могла б виправдати врахування в рішенні про переведення посадової особи обставини того, що його дружина носила вуаль, елемент якого входить в особисте життя відповідних осіб (Содан, § 57, цитований вище). Справді, Суд не виключає, що за певних обставин вимоги, що стосуються державної служби, можуть вимагати врахування спостережень, зроблених під час розслідування безпеки. Однак у цьому випадку не зрозуміло, якою мірою носіння вуалі з боку дружини заявника та те, як він поводиться у себе вдома - це має значення в приватній сфері - не відповідає вимогам суспільних інтересів або потребі освітніх послуг. Він також зазначає, що попередній арешт заявника не спричинив кримінальне провадження і не став причиною перешкоджання доступу заявника до викладацької публічної служби.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції) та право на повагу до приватного та сімейного життя (ст. 8 Конвенції).

Ключові слова: справедливий судовий розгляд, розумність строків, втручання у приватне життя